Шаблоны Joomla 3 здесь: http://www.joomla3x.ru/joomla3-templates.html

beyzymУ рамках цикличних лекційних зустрічей, які організує Луцька кафедральна школа, 15 березня 2015 року о. проф. д-р габ. Войцех Клюй ОМІ, професор Університету Кардинала Стефана Вишинського (UKSW — Варшава), виголосив лекцію про життя і діяльність апостола і опікуна прокажених на Мадагаскарі – бл. Яна Бейзима SJ.

Того ж дня Товариство лікарів польського походження на Волині проголосило Отця Бейзима своїм покровителем.

Публікуємо текст лекції та запрошуємо до участі в наступних зустрічах Луцької кафедральної школи.

 

 

 

Войцех Kлюй OMI, UKSW

Слідами отця Бейзима

Дана тема охоплює два питання, а саме: особу блаженного єзуїта, що походить з тутешніх околиць — отця Яна Бeйзима,та пам’ять про нього і пошук слідів, які він залишив по собі.

У першій частині я прагну коротко охарактеризувати цю незвичайну постать. В другій частині хочу розповісти про те, що залишилося після його праці на Мадагаскарі. Я думаю, що про результати його діяльності після від’їзду більше зможуть розповісти місцеві історики.

beyzymУ рамках цикличних лекційних зустрічей, які організує Луцька кафедральна школа, 15 березня 2015 року о. проф. д-р габ. Войцех Клюй ОМІ, професор Університету Кардинала Стефана Вишинського (UKSW — Варшава), виголосив лекцію про життя і діяльність апостола і опікуна прокажених на Мадагаскарі – бл. Яна Бейзима SJ.

Того ж дня Товариство лікарів польського походження на Волині проголосило Отця Бейзима своїм покровителем.

Публікуємо текст лекції та запрошуємо до участі в наступних зустрічах Луцької кафедральної школи.

 

 

 

Войцех Kлюй OMI, UKSW

Слідами отця Бейзима

Дана тема охоплює два питання, а саме: особу блаженного єзуїта, що походить з тутешніх околиць — отця Яна Бeйзима,та пам’ять про нього і пошук слідів, які він залишив по собі.

У першій частині я прагну коротко охарактеризувати цю незвичайну постать. В другій частині хочу розповісти про те, що залишилося після його праці на Мадагаскарі. Я думаю, що про результати його діяльності після від’їзду більше зможуть розповісти місцеві історики.

Отець Ян Бейзим SJ (18501912)

Ян Бейзим народився 15 травня 1850 р. у Великих Бейзимах на Волині. Після падіння Січневого повстання, коли Яну було13 років, його батько був засуджений до страти, а їх садибу спалили. Після закінченні гімназії в Києві (18641871), маючи 22 роки, він вступив до ордену єзуїтів у Старому Селі (Starej Wsi). Після навчання в Кракові, 26 липня 1881 р. рукопокладений в священики і направлений до Тернополя, де працював 6 років (18811887). Пізніше, протягом 10 років був вихователем у відомому науково-освітньому закладі в Хирові (до 1898).

Перш ніж ми перейдемо до другого етапу його життя, спробуємо визначити найважливіші риси його характеру, які формувалися на теренах Волині. Перші сорок років життя навчило його перебуванню у важких умовах, разом з війною і смертю найближчих людей. Незважаючи на труднощі, навчився жити з вірою в майбутнє. Рішення про вступ до ордену єзуїтів показує, що своє подальше життя хотів жертвувати Богові. У цьому вбачав найбільший сенс свого життя. Орденська формація веде його в різні місця, в т.ч. до Кракова, де він розкриває не лише свої місцеві традиції, але навчає переживати і поглиблювати віру серед людей, які мають трохи інші звичаї. Навчається поглибленню віри при зустрічі з іншими людьми. Віра — це не лише повторення того, чого навчився в дитинстві, але і стійкий розвиток. Цей розвиток остаточно веде Бог, отже людина не знає куди відведе дорога її життя.

Перші сімнадцять років його священицького служіння проходили в Тернополі і Хирові. Детальніший аналіз цього періоду я залишу місцевим історикам. Хочу лише підкреслити, що саме на цих теренах, працюючи з молоддю як вихователь, вчився не тільки сам поглиблювати віру, але також передавати її іншим. Цей етап, що охоплює понад четверть віку життя в монастирі, був дуже важливий в його житті. Цього навчався на своїй рідній землі.

Роздумуючи над своїм покликанням, він зрозумів, що Бог хоче дати йому інше завдання. У віці 48 років, коли деякі думають вже як зручно влаштувати життя до пенсії, о. Ян наважується розпочати цілком новий етап у своєму житті. Це рішення, у повній мірі обдумане і вимолене. Маючи за собою чималий життєвий досвід: загальнолюдський і орденський, назавжди залишає країну, 17 жовтня 1898 р. відправившись передусім до Франції, а пізніше до прокажених на Мадагаскар. Тоді ще не знав, що на другу частину життя, яка зробить його найбільш відомим, залишилося йому чотирнадцять років, тобто менш ніж пережив, служачи на Волині.

Після довгої подорожі ця, майже п’ятдесятилітня людина прибуває на Мадагаскар. Мадагаскар по своїй величині є четвертим островом світу, понад 590 тис. км2 та розташований приблизно за 400 км від Африки. Коли новий приїжджий прибув на Мадагаскар, він зустрів людей, які мали свою велику, але також болючу історію. Не сягаючи до більш ранньої історії (періоду боротьби різних племен за владу на острові ) чотири роки перед прибуттям о. Яна, острів був підкорений французами і став їх колонією. Мадагаскарці не жили у власній країні, а в полоні. У періоді з 1862 р. дуже добре почали розвиватися місії — однаково як католицькі так і протестантські, але весь час християнство було слабо укорінене. Від 1895 р. все контролювала Франція, яка зовсім не підтримувала розвиток місій, а часто просто заважала. Прості люди не знали історії Європи. Для них кожен білий був просто чужинцем. Отця Яна також спочатку сприймали як одного з представників країни, що їх загарбала.

Якщо хтось мав можливість виїхати на довше на інший континент, то розуміє, що потрібно багато речей вивчати, передусім мову. Отець Ян повинен був навчитися жити в реаліях нового краю. Змушений був також навчитися переживати віру в дещо інших умовах, ніж знав доти. Крім того розпочав нову форму служіння — роботу з прокаженими. Його бажання працювати серед прокажених часто не підтримувалося побратимами. Врешті-решт йому дозволили працювати з прокаженими, але практично він був осуджений на роботу в самоті. Не мав великої підтримки спільноти.

На початку(18991902) працював в Амбохівораці (Ambohivoraka), недалеко столиці, де перебувало близько 150 хворих. Ділився з хворими своєю скромною порцією їжі. Коли заклад закрили, не втратив бажання, а знайшов місце під назвою Марана (Marana), недалеко великого міста Фіанарансоа (Fianarantsoa), на південь від столиці, в регіоні Бетсілео (Betsileo).

Там розпочав будівництво лікарні для своїх хворих. Бракувало всього, не лише ліків, але просто їжі, основу якої на Мадагаскарі складає рис. Вирішив поселитися серед прокажених, щоб подолати в собі бар’єри страху і безсердечності. Бачив, що для хворих, які мають проказу необхідна лікарня, а не лише якесь прихисток. Необхідні були лікарі і медсестри, яких знайшов у сестер святого Йосифа з Клуні (Cluny), які працюють там донині. У цьому сенсі отець Ян став на Мадагаскарі ініціатором догляду за прокаженими. Перев’язував не лише їх тіла, але піклувався також і про душі. Вів катехізацію, пропагував скапулярій і молитву Розарію.

При організації цієї справи відкрилася чергова риса о. Яна. Не маючи жодних коштів, довірився передусім Марії, якій повідав свою справу, і також шукав ресурсів на утримання хворих і розвиток осередку. Почав писати листи з проханнями про допомогу до різних країн світу. Побратими — єзуїти, видавали в Кракові журнал «Католицькі Місії». Таким чином став також справжнім аніматором місії в Польщі і в певному сенсі вихователем народу, який у важкому періоді історії зумів долучитися до підтримки важливої справи, що з’єднувала серця багатьох.

Йому вдалося зібрати гроші, щоб збудувати лепрозорій. У каплиці о. Ян помістив ікону Божої Матері, яку привіз із собою. Доробив до неї раму. До цього долучив чашу і дарохранительницю, які сам виготовив. Неодноразово брався за лопату і тачку. Остаточно лікарня на 150 осіб була відкрита 16 серпня 1911 р. Хоча він сам помер роком пізніше, та його справа існує до сьогодні. Осередок навіть був розбудований і збільшений.

Хоч працював серед хворих і ми знаємо навіть його записи, в яких просив Бога, щоб міг стати одним зі своїх хворих, заразившись проказою, однак не захворів на цю хворобу. Поза фізичною роботою багато молився в намірі цієї справи. Не лише цю справу, але усе своє життя дарував Марії. Залишаючись до кінця життя стійким татарином (twardym Tatarem) з Волині, важко працював і помер в Марані (Maranie) 2 жовтня 1912 р. від виснаження.

У багатьох вимірах о. Ян в другій частині мадагаскарського життя, залишається для нас натхненням, перш за все, показуючи, як пов’язувати юнацький запал з життєвим досвідом зрілої людини, а також з витривалістю та розважливістю так необхідною в ситуаціях місій.

Насамкінець, блаженний о. Ян є прикладом у вимірі святості життя. Підтвердив це папа Йоан Павло II, проголошуючи його 18 серпня 2002 р. в Кракові блаженним. Літургійний спомин про нього припадає на 12 жовтня. Окрім Марани особливим місцем його культу є базиліка Пресвятого Серця Господа Ісуса в Кракові. В Україні такі невідомі.

Сліди о. Яна

У частині, присвяченій спогадам блаженного о. Яна, які дожили до сьогодні, я хотів би перш за все показати те, що залишилося після нього, наводячи декілька цитат з його листів, а також показати інші спогади про нього у вигляді світлин.

Перш ніж перейти до них, варто звернути увагу на факт, що шукаючи грошей на лепрозорії, о. Ян писав багато листів. Деякі з них були пізніше опубліковані в «Католицьких Місіях». В одному з листів (від 28.01.1900 р.) написав: «З кожною поштою я мушу послати зазвичай кільканадцять листів щонайменше, в найрізноманітніші сторони, тому я поспішаю зазвичай з писанням, скільки стільки я можу. Ніколи мені не снилося раніше, що я муситиму колись в житті стільки писати. Ось наприклад, недавно я вислав листи до Америки, Італії, Росії, Франції і Галичини. Вільно зітхнув, коли все це відіслав. Але марно, становище моїх бідняків вимагає, щоб я жебракував, отже я мушу писати «карлючками».

Листів було дуже багато. Багато з них крім публікацій в «Католицьких Місіях» були пізніше видавані в різних збірках. Та велетенська кількість листів спричинила до того, що о. Ян став немовби символом, а водночас прикладом місіонера кінця XIX і початку XX ст. З однієї сторони його листи вразили польськомовних (і не тільки, бо листи були друковані різними мовами) читачів з проханням на потреби місій. З другого ж боку показали, що місії дуже стисло пов’язуються з тим, що сьогодні ми називаємо «людською рекламою» або «допомогою в розвитку». На практиці о. Ян разом зі святим о. Дем’яном — апостолом прокажених на острові Молокаї на Гаваях (Molokai na Hawajach), так «розповсюдили» справу лікування хворих на проказу, що сьогодні ця хвороба є майже у повній мірі виліковна.

O. Ян Бейзим залишився у свідомості багатьох мадагаскарців. Коли під час своєї апостольської подорожі 01.05.1989 р. папа Йоан Павло II відвідав Фіанарантсе (Fianarantsoę), архієпископ Гілберт Раманантоніна (Gilbert Ramanantoanina) вручив йому на пам’ять трохи землі з могили о. Яна, на що Папа Римський відповів, що знає цю постать. Після беатифікації о. Ян також згадується на Мадагаскарі не лише літургійно як один з числа 4 осіб, що працювали на острові та винесених на вівтар, але в особливий спосіб польськими місіонерами, які працюють там і нині.

Щоб наблизити стиль написання о. Яна, як приклад я прагну подати два фрагменти, написані ним в перших роках праці, а пізніше показати декілька світлин.

«Сьогодні я дізнався, — писав о. Бейзим в одному з перших листів — що і уряд, і місцеві жителі не вважають прокажених за людей, тільки за покидьків людського суспільства. Виганяють їх з міст і сіл, нехай ідуть де хочуть, аби не були між здоровими. Для них прокажений — то прокажений, але не людина. Багато нещасних вештаються по безлюдних місцях, доки можуть, доки врешті виснажені падають і гинуть з голоду»

(лист від 13 квітня 1899 р.)

«Я розплакався як дитина при вигляді таких злиднів. Ці нещасні гниють живцем, в результаті чого надзвичайно огидні, тхнуть нещадно, однак не перестають бути через те нашими братами і рятувати їх потрібно. А що ще більш мене хвилює, то моральні злидні, що походять переважно з цих матеріальних злиднів».

(лист від 28 квітня 1900 р.)

 
переклад Ірини Вараніцької
текст оригіналу див. тут

 

   
© Управління Луцької дієцезії Римсько-Католицької Церкви
Ш§ЩЃЩ„Ш§Щ… ШіЩѓШі sexo casero visitez nous filme porno hd porno cuckold you porn video porno hard tube-8.be clash royale hack clashroyaleastuce.be
filmeporno.top xnxxx.cc desi sex
gratis porno