Перша писемна згадка про монастир святої Бригіти відноситься до 1624 р., коли дружина волинського хорунжого Ізабелла Семашко запросила до міста монахинь ордену святої Бригіти. Князь Альбрехт Станіслав Радзівіл, який у 1618–1622 рр. був старостою луцьким, подарував орденові свій палац у Окольному замку. У Середні віки орден святої Бригіти (повна його назва – Орден Пресвятого Спасителя святої Бригіти) був одним із найбільш відомих і заможних жіночих чернечих орденів. До палацу було добудовано ще один корпус із келіями і чудовий бароковий костел. Фінансувалося будівництво як з коштів ордену, так і з королівської казни.
До речі, зберігся привілей, наданий в 1635 році королем Владиславом IV Вазою, в якому говориться, що бригіткам дозволяється влаштувати у замковому мурі власну хвіртку до Стиру. Повністю роботи по облаштуванню монастиря були завершені в 1642 р., невдовзі кількість монахинь значно зросла – до Луцька переїхали черниці-бригітки з брестського конвенту, який на той час було скасовано. Сестри організували в стінах монастиря школу для шляхтянок, в ній виховувалися і сироти, і дівчата із заможних родів, батьки яких жертвували значні кошти. Окрім цього, у володінні монастиря були великі земельні наділи. Завдяки всьому цьому монастир багатів, тим більше, що в 1673 р. завдяки старанням настоятельниці монастиря сестрі Теофілії його було звільнено від податків.
В 1724 р. у Луцьку відбулася велика пожежа, і монастир дуже постраждав під час неї. Лише завдяки значній допомозі єпископа луцького Стефана Богуслава Рупневського монастир вдалося відбудувати фактично з повної руїни. У монастирі знову відновила свою діяльність школа для шляхтянок, окрім цього, монахині організували власну цегельню поблизу монастиря біля Глушця, тож монастир знову почав процвітати.
Проте у 1781 р. Луцьк знову охопила велика пожежа і монастир знову постраждав від вогню. Завдяки зібраним пожертвам і допомозі місцевого єпископа його приміщення були відбудовані, щоправда, вже не в бароковому, а в класичному стилі. Також територію монастиря тоді було обгороджено високим муром, оскільки на той час мури замку були вже добряче поруйновані.
Цей мур і став причиною занепаду монастиря… 17 травня 1845 р. у монастирі спалахнула пожежа, зайнявся гонтовий дах. Луцькі міщани прибігли гасити пожежу, проте монахині не відкрили їм брами, понадіявшись на власні сили. Як на лихо, вітер перекинув вогонь на сусідні будинку і невдовзі палало уже все Старе місто. Комісія, яка розслідувала це лихо, визнала черниць винними у пожежі, загальні збитки були оцінені у 150 тисяч рублів сріблом. Тож, щоби їх компенсувати, довелося продати і приміщення монастиря, і всі маєтки. Обитель була ліквідована, а сестри переїхали до Дубна. Приміщення перейшли у власність міста. Їх відновили, поте частково: костел втратив башту, ніхто вже не відновлював ліпнини та прикрас фасадів. Спочатку в приміщеннях планувалося влаштувати міську гімназію, але у 1890 р. за рішенням міської влади був добудований третій поверх і монастир був пристосований під окружну в’язницю.
Тюрма діяла аж до 1960-х років і пережила різні влади: російську, польську, радянську, німецьку, знову радянську… Страшні і трагічні сторінки історії пов’язані із монастирем бригіток: 23 червня 1941 р. нелюди із НКВД, втікаючи від наступу гітлерівців, розстріляли тут понад 3000 людей. В-основному це були політв’язні: священики, лікарі, інтелігенція, селяни та міщани, підозрювані у співпраці з націоналістичними організаціями. Після одних катів прийшли інші: на території в’язниці німці відкрили т.зв. «шталаг» (від нім. Stammlager – табір для військовополонених рядового та сержантського складу). В Луцьку було два шталаги – Stalag 360/Z (у бригіток) і Stalag 365/Z (у замку). Як було встановлено ще у 1944 р. комісією із розслідування злочинів, скоєних окупантами, у цих таборах впродовж 1941–1942 рр. загинуло понад 10 000 людей. І якщо в пам’ять помордованих совєтськими катами була споруджена стела і пам’ятник, видано вже кілька десятків книг та публікацій, а їхні останки були гідно перепоховані, то про жертв нацистів навіть ніде й не згадується. Також обурює позиція і міської влади, і заповідника, які не тільки не намагаються впорядкувати могили, а продовжують влаштовувати сміттєзвалища і споруджувати усякі хозбудівлі для власного прибутку – на людських кістках.
Зараз у одній частині приміщенні монастиря бригіток знаходиться Свято-Архангельський чоловічий монастир УПЦ КП, у іншій – кілька приватних фірм.
