Євген Шимонович народився 16 січня 1948 року в селі Льотниче, Володимир-Волинського району. Закінчив звичайну школу у Нововолинську. Хлопець з села, з колись заможної а тепер приниженої та розкуркуленої сім’ї, він виріс сиротою, бо втратив батька, коли йому було 11 років. Тяжко працюючи, збирав і продавав разом з мамою та братом яблука з дідового саду, чим власне і зміг забезпечити життя собі і родині.
Одружився на своєму шкільному коханні, Йолі, і поступив у Львівський медичний інститут, який успішно закінчив у 1971 році. і був направлений у Ківерцівську районну лікарню, а потім в Обласну психіатричну лікарню №1, де і пропрацював лікарем сорок наступних років.
Народилося двоє дітей. Працюючи в режимі «до останнього пацієнта» зміг допомогти десяткам тисяч, фактично кільком поколінням пацієнтів. Ніколи не ставив на меті роботу виключно заради заробітку грошей, а шукав способів робити щось цікаве та приносити користь суспільству.
Виховуючи любов до пригод синам, об’їздив з ними весь світ, який правда обмежувався Залізною стіною СРСР. А друзі з Заходу називали його Renaissance Man — людиною епохи Відродження. Він глибоко розбирався у всьому, за що брався: медицина, хімія, фармацевтика, електрика, різьба по дереву, будівництво, меблі, література, садівництво, архітектура бджолярство — всього не перерахувати.
До кожної справи він підходив ґрунтовно: наприклад, коли будував будинок, вирішив сам вставляти шибки у вікна. Купив цілу купу скла для експериментів, яке зрештою все побив, проте навчився різати. У кінці 70-х він сам проектує свій будинок та облагороджує територію навколо нього. Євген Михайлович зміг облаштувати своє життя так, як хотів він а не ненависна комуністична партія. 80-і принесли кінець Імперії Зла, і він був причетний до цього процесу, на кілька важливих роки зв’язавши себе з політикою. Блискучий і переконливий оратор, він зміг донести свої ідеї до людей, і люди повірили і пішли за ним.
Нарешті, отримавши незалежну Україну, він відсторонився від політики та займався професією, дітьми, садом, цікавився усім новим. Двохтисячні принесли йому трьох прекрасних внуків, яких він, як жартували потім діти, любив більше за них.
2010-і починалися трагічно — в автокатастрофі загинув син Христіан, померла мама, теща, і він почав казати що «снаряди падають все ближче». Було діагностовано невиліковну хворобу, але неймовірною силою волі Євген Михайлович зміг боротися з нею 5 років, не забуваючи ні про сім’ю, ні про пацієнтів. Ви не повірите, але ще два тижні тому, уже не маючи змоги пересуватись самостійно, він вів домашній прийом.
Нехай спочиває з миром. Він заслужив цього, як ніхто.