Шаблоны Joomla 3 здесь: http://www.joomla3x.ru/joomla3-templates.html
Без перебільшення можна сказати, що отець Антоній Хоміцький — постать легендарна. Наприкінці 40-х – на початку 50-х рр. минулого століття територія його парафії сягала 144 км2, і він був у ній єдиним римсько-католицьким священиком. Він ніс Христа десяткам тисяч віруючих і його називали «Патріархом Поділля».

Народився 12 квітня 1909 р. в с. Великі Самулки Бєльско-Підляського повіту був наймолодшою – дев’ятою – дитиною в сім’ї Юзефа Хоміцького і Аполонії Сталевської. В 1935 р. після закінчення Луцької духовної семінарії був рукоположений у священики єпископом-помічником луцьким Стефаном Вальчикевичем. Того ж 1935 р. о. Антоній був призначений вікарієм парафії в м. Рівне, з 1937 р. – у Клесові. Тут, у Клесові, його застала совітська і потім німецька окупації. Під час радянської окупації отець Антоній не тільки був пастирем своєї парафії: він організував шпиталь для поранених воїнів Армії Крайової (у польському партизанському рухові мав псевдонім «Рох»), був капеланом і командиром відділку АК, за що був нагороджений Хрестом Доблесних. Під час війни отець Антоній також укривав євреїв, обороняв своїх парафіян від антипольських акцій УПА. 6 лютого 1945 р., після того як Волинь знову зайняли радянські війська, о. Антонія арештували і відправили в Рівненську в’язницю. Інкримінували йому «активну участь в контрреволюційній організації Армії Крайової». Слідство встановило, що «в 1943 р. А. Хоміцький закупляв для Сарненської антирадянської польської підпільної організації боєприпаси, продукти, отримуючи кошти від її керівника Ридзевського («Кобуса»)». Хоча отець Антоній боронився, аргументуючи, що неодноразово допомагав радянським партизанам, це не допомогло. Слідство тривало майже рік, і 6 лютого 1946 р. на закритому судовому засіданні отцю зачитали вирок: 10 років виправно-трудових таборів. Етапом о. Антонія відправили у воркутинські табори. Там він з іншими каторжанами був направлений на роботу на залізничній станції: розвантажував на більше ніж 40-градусному морозі вагони з мерзлим піском. В’язні помирали від недоїдання, відсутності теплого одягу та знущань катів, але отець Антоній і там продовжував бути священиком: сповідав, молився, утішав. Там він відморозив ноги і вже до кінця життя ходіння спричиняло великий біль.

Проте 27 грудня 1946 р. вирок був переглянутий і Військова колегія Верховного суду СРСР скасувала вирок «за недоведеністю обвинувачення» і закрила справу, підставою для цього послужила співпраця А. Хоміцького під час німецької окупації зі спецзагоном НКВС «Переможці» (Архів Управління СБУ в Рівненській області, спр. П-54 (Архівно-слідча справа Хоміцького Антона Йосиповича). Ось довідка, надана колишнім заступником командира загону полковником В. Кочетковим:

«Колишнього ксьондза м. Клесово Хомітського Антона Йосифовича я особисто не знаю, тобто особисто з ним не зустрічався, але мені відомо, що колишній житель Клесівського району Лисаковський В’ячеслав Олександрович, який був пов’язаний із нашим партизанським загоном, використовував ксьондза Хомітського за нашим завданням. Так, наприклад: у 1942 р. Лисаковський від Хомітського регулярно отримував дані військової розвідки, зокрема про наявність та озброєння німецького гарнізону в м. Клесово, які передавав нам, — мені особисто. У тому ж році за нашим завданням Хомітський передав нам через Лисаковського деякі предмети дамського вжитку, якими ми забезпечили нашу розвідницю-радистку, направлену нами у глибокий німецький тил для виконання спеціальних завдань. Від Хомітського Лисаковський отримав і передав нам акварельні фарби й кольорові олівці, потрібні нам у загоні для складання радянських гасел і плакатів. Лисаковський через Хомітського за нашим завданням передав до німецької жандармерії дані про місця стоянок банд українських націоналістів, тим самим ми їх підставили під удар німецьких карателів».
Тут слід відмітити, що у ті складні часи священик мусив «маневрувати» між окупантами-німцями, партизанами радянськими («медведівці») і українськими (УПА), і цей ситуативний союз з радянськими партизанами був вимушений. Заступництво колишніх «медедівців»: Д Медведєва, В. Кочеткова, О. Стехова врятувало від ув’язнення не тільки одного отця Антонія, тобто певний «кодекс честі» існував і в співробітників органів держбезпеки, принаймні, в деяких.


Отець Антоній повернувся у Клесів, проте був змушений виїхати на Поділля, де віряни «відвоювали» у держави костели. З 1947 р. по 1955 р. Був настоятелем в Полонному, у 195558 рр. був настоятелем парафії св. Флоріана в Шаргороді, обслуговував теж парафію св. Анни в Бару. Потім став настоятелем парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Мурафі. До Мурафи приїжджали на Месу, сповідь, на хрещення і на шлюб тисячі парафіян – не тільки з Вінничини та Хмельниччини, а й з Росії та Казахстану. Також отець старався і легально, і нелегально служити вірним і в інших місцевостях, зокрема в Полонному, Шаргороді, Чернівцях, Чечельнику, Деражні, Бару, Вінниці, Лучинці, Сніткові, Вербівцю, Мовчанах та в багатьох інших. Ці землі вже кілька десятиліть не бачили священика, тож о. Антоній працював надзвичайно багато, до знесилення. Записи, які збереглися, свідчать, що, наприклад, в Деражні (Хмельницька область) 2122 липня 1953 р. отець Антоній Хоміцький охрестив більше 400 осіб, а в Гречанах 28.07.1953 р. – 505 осіб, в Полонному у 194754 рр. було 1319 хрещень, 1579 шлюбів, 1563 миропомазань. Якщо врахувати, що вносилися далеко не всі записи (часто люди просили про це, побоюючись репресій з боку влади), то важко навіть приблизно оцінити цю титанічну працю. Також отець Антоній нелегально готував до священства юнаків – єдина на весь СРСР семінарія була в Ризі.
Коли після смерті Сталіна з таборів почали прибувати інші священики, отець Антоній допомагав їм отримати посвідки і влаштуватися в якусь парафію. Також мурафляни посилками підтримували священиків, які ще знаходилися в ув’язненні. Авторитет о. Антонія серед священиків Поділля був величезним — його напівжартома-напівсерйозно називали «Патріархом Поділля». О. Мартиніан Дажицький згодом сказав: «Фактично він був єпископом, хоча й не мав свячень».
Влада і КГБ не могли відкрито усунути о. Антонія, побоюючись масових протестів, тож Мурафа стала своєрідною столицею католицизму в цій частині України.
Зберігся цікавий документ з тих часів, пропонуємо його Вашій увазі повністю, без скорочень – він цього вартий:

CЕКРЕТНО Экз. №4
Секретарю Винницкого обкома КП Украины
тов. Олейнику А.Ф.
Председателю Винницкого облисполкома
тов. Слободянюку А.В.
Уполномоченный Совета по делам религиозных культов
при Винницком облисполкоме Крижановский
Информационный отчёт за 1960 год уполномоченного совета по делам религиозных культов при Винницком облисполкоме. Характеристика духовенства. Католический культ.

Всего ксендзов – 3.
Возраст 65, 50, 42 лет. Все они закончили духовные школы, 2 поляка и 1 мадьяр, хотя он считает себя чехом, так как он родился в Чехословакии. Стаж работы – 45, 25 и 17 лет.
Ксёндз Хомицкий Антон Иосифович, рождения 1909 года, энергичен, хорошо подготовленный, красноречив. Имеет большое влияние на верующих. Стремится хорошо провести богослужение, торжественно. Служба его привлекает сотни и тысячи верующих из многих районов области и даже вне её. Рекомендации уполномоченного совета выполняет. В 1960 году нарушений с его стороны не было. Были жалобы, что ксёндз Хомицкий разрушает семьи, в которых есть католики и не католики. Проверкой установлено, что это так. В беседе со мной сотрудница Шаргородского райисполкома, член ВЛКСМ, рассказала, что она и её муж неверующие, комсомольцы, но родители мужа верующие католики и когда они зарегистрировались, то ксёндз Хомицкий потребовал, чтобы они взяли брак в костёле и вызвал к себе мать жениха, начал угрожать ей карой божией и прекратил это лишь тогда, когда узнал, что невестка её работает в райисполкоме. Аналогичные случаи и в других семьях этого района. Все подтверждают, что ксёндз Хомицкий занимается разрушением семей разных вероисповеданий.
Ксёндз Тиндира Эрнест Имрихович, рождения 1892 года, это настоящий ремесленник. Богослужение проводит быстро, лишь бы деньги. Исповедывает тоже быстро. Проповеди говорит плохо, так как не знает украинского и польского языков и потому его не понимают. Влияния на верующих не имеет. Но и он требует, чтобы кумовья знали католические молитвы, а если они не верующие?
Ксёндз Дажицкий Войцех Якубович, рождения 1918 года. Хорошо подготовленный. Католик до фанатизма. В 1958 году был снят с регистрации в с. Жданово, Шаргородского района, и с тех пор прикреплённый к Городковскому костёлу, Крыжопольского района. Энергичен. Красноречив. Имеет большое влияние на верующих и пользуется у них авторитетом. Не терпит представителей власти, считая, что они приносят ему только вред. Ведёт замкнутый образ жизни. Нигде не бывает и ни с кем не общается. Были случаи освящения домов у верующих и крещения детей на дому у верующих за что мной в 1960 году предупреждён. Он также заявил мне, что за Папу Римского он молится про себя.

Папа відзначив о. Антонія званням апостольського протонотарія, тобто інфулата. Помер отець Антоній Хоміцький 13 травня 1993 р. у Мурафі, де й похований на місцевому католицькому кладовищі. На похорон прибуло кількадесят священиків і понад 16 000 вірних.
Плоди невтомної і ревної праці отця Хоміцького тривають по сьогоднішній день. Зараз Мурафа – абсолютний рекордсмен серед сільських парафій України, в ній нараховується понад 6 тис. вірних, з неї походять десятки священиків та монахинь.

Костел у Мурафы. Сучасний вигляд

«Байки» про отця Антонія

О. Антоній часто досить нестандартно вирішував різноманітні проблеми та труднощі, які створювала влада. Наприклад, одного разу, коли вийшла постанова, яка забороняла колгоспникам у свята, які випали на робочий день, приходити до костелу, отець став «режисером» наступної акції. Він оголосив під час недільної Меси, що не буде відправляти у свято, бо потрібно цього дня працювати в колгоспі. Колгоспники самочинно (а насправді це отець Антоній їх намовив) не пішли на поле, а пішли під сільраду, де зробили мітинг. Вони вимагали у влади, щоб ті забрали «нерадивого» священика і дали іншого, бо «цей не хоче для нас відправляти». Тож уповноважений у справах релігійних культів того ж дня зателефонував отцю Антонію, щоби той «не порушував церковної дисципліни і виконував свої обов’язки сумлінно»: «Гражданин Хомицкий! Что у вас там происходит? Немедленно наладьте нормальные богослужения!»
Коли треба було добитися чогось для своєї парафії чи для іншої спільноти, вірні (теж за вказівкою отця Антонія) влаштовували молебні з Розарієм і співами навколо пам’ятника Леніну, тож владі, щоби спекатися від віруючих і не мати проблем, приймали потрібні для католиків рішення. «Молебень до Леніна», винахід о. Антонія, потім перейняли й інші подільські парафії. Частенько під диктовку отця Антонія парафіяни писали на нього «доноси»: і влада на зло залишала «поганого» священика далі провадити своє служіння.
Щоби позбутися донощиків, о. Антоній, коли розпізнавав їх, телефонував до уповноваженого і казав: «Слухайте, заберіть їх, бо вони не вміють дотримуватися правил конспірації. Вони розповідають, що їх підіслало КГБ, аби розвалити парафію…» А одного дуже настирного сексота він сам напоїв горілкою до напівпритомного стану і «здав» КГБ зі словами: «Прийшов до мене якийсь п’яний і вибовкує держані таємниці. Добре, що я буду мовчати, а що, коли він розкаже їх комусь іншому?»
отці Антоній Хоміцький і Мартиніан Дажицький
Легендарною є також історія про мур навколо мурафського костелу. Було вирішено відібрати у костела шматок території, але оскільки у владі теж були католики, люди про це довідалися. І за ніч навколо костелу був викопаний рів, залитий фундамент і споруджений мур. Валити його влада побоялася, але були скликані партійні збори, на яких рішуче цей акт «засудили». Але в багатьох з тих, що гримали кулаком на трибуні, руки ще добре не відмилися від цементного розчину…

Відомий і лист отця Юзефа Кучинського до отця Антонія за принципом «від зворотнього» (саме тоді з табору повернувся о. Анджей Гладисевич): «Антонію, Анджей вже не той, який був до ув’язнення… Вони його зламали. Не дай Бог, якщо вони пошлють його у Полонне – він зруйнує парафію. Ти вмієш говорити з уповноваженими, тож проси, щоб його відправили куди завгодно, тільки не в Полонне!» Відомо, що для наших спецслужб таємниця переписки – не перешкода, тож о. Анджей невдовзі отримав призначення… в Полонне. Це власне він провів реставрацію полонського храму, а завдяки його невтомній праці Полонне стало одним із найбільших католицьких осередків в Україні.

   
© Управління Луцької дієцезії Римсько-Католицької Церкви
Ш§ЩЃЩ„Ш§Щ… ШіЩѓШі sexo casero visitez nous filme porno hd porno cuckold you porn video porno hard tube-8.be clash royale hack clashroyaleastuce.be
filmeporno.top xnxxx.cc desi sex
gratis porno