Шаблоны Joomla 3 здесь: http://www.joomla3x.ru/joomla3-templates.html
Владислав Буковинський народився 4 січня 1905 р. (22 грудня 1904 року за старими стилем) в м. Бердичів. Початкову освіту отримав вдома, а в 1914 р. успішно вступив до російської гімназії у Києві. У 1917 р. Владислав продовжив навчання у польській гімназії у Проскурові (тепер Хмельницький), а в 1920 р. сім’я Буковинських виїжджає до Кракова. Здавши екстерном іспити на атестат зрілості, в 1921 р. Владислав Буковинський розпочинає навчання на факультеті права Яґеллонського університету. Успішно закінчивши навчання в 1926 р., Владислав вирішує стати священиком і продовжує студії на теологічному факультеті. 28 вересня 1931 р. він отримує священицький сан.

Спочатку молодий отець працював вікарієм у Рабці та Сухій Бескидській Краківської архідієцезії, а з 1936 р. – у Луцьку. У 193639 рр. він працює тут викладачем катехетики і соціології у Вищій духовній семінарії. З 1938 р. він – генеральний секретар Дієцезіяльного Інституту Католицької Акції, директор Вищого Інституту Релігійних Знань і заступник редактора “Католицького Життя”. Увесь цей час отець Владислав також викладає релігію в школах міста. В 1939 р. Владислав Буковинський стає настоятелем кафедральної парафії в Луцьку. 

Нелегкі випали часи для пастирської праці. 17 вересня 1939 р. в Луцьк вступили радянські війська. Отець Владислав, крім своїх прямих обов’язків, опікується в’язнями та їхніми сім’ями. У луцьких в’язницях люди мерли від голоду, тож отець діставав та передавав для них харчі, а також підтримував їх духовно. В 1941 р. отця Владислава Буковинського було осуджено за ст. 5410 ч. 1 і 5412 УК УРСР на 8 років ИТЛ (исправительно-трудовые лагеря). Проте німецькі війська розпочали війну проти СРСР і 23 червня всіх в’язнів Луцької тюрми, серед яких був і отець, було розстріляно. Але Боже Провидіння розпорядилося по-своєму: куля не зачепила отця і він чудом уникнув смерті. Він лежав під тілами своїх загиблих товаришів і уділяв їм розрішення, і тільки вночі йому вдалося вибратися.
Німецька окупація принесла нові випробування. Попри загравання нової влади з окупованим населенням і позірну свободу віросповідання бути священиком в той час було дуже нелегко. Отець Владислав ревно несе своє служіння настоятеля, катехізує дітей, допомагає людям знайти працю. Ризикуючи життям, отець рятує єврейських дітей і допомагає їх переховувати у католицьких сім’ях. Під час сумнозвісних волинських подій 19431944 рр. отець служить чим може всім потерпілим – без огляду на народність чи віросповідання. Він допомагає знайти роботу, дає їжу, оплачує навчання дітей…
Згодом фронт відсунувся на захід і в Луцьк знову прийшли “совєти”. В ніч з 3 на 4 січня 1945 року отець Владислав був заарештований разом із луцьким єпископом Адольфом-Петром Шельонжком та іншими священиками, що працювали в Луцьку. В 1946 р. він був осуджений за ст. 541 “а” і 5411 УК СРСР на 10 років ИТК (исправительно-трудовые колонии).
В 19461950 рр. отець Владислав перебував у челябінських таборах, на лісоповалі. В таборі було багато віруючих, в тому числі і християн різних конфесій. Отець Владислав проводив своєрідні “екуменічні конференції”, його згадують як терпеливу і толерантну людину – якщо між кимсь виникали суперечки, то гасив їх саме отець.
Невдовзі отець важко захворів, надії, що він виживе, не було. Після хвороби і одужання його було переведено до табору в Джезказгані. Там отець працював на видобуванні мідної руди у шахтах. Праця в шахті була майже смертним вироком: постійне недоїдання, вологість, пил, який отруює легені, низька температура у штольні завглибшки до 300 метрів. Робочий день – 12 годин, і стільки ж тон руди – 12 (!) за нормою потрібно було накидати лопатою на візки. Не кожна людина зможе таке витримати, але отець з Божою допомогою вижив.
Владислав Буковинський повністю відбув термін ув’язнення і був звільнений 10 серпня 1954 року.

Як “політичний” отець після табору був відправлений на адміністративне заслання на три роки до Караганди у Казахстані з умовою обов’язкової щомісячної реєстрації і праці у вказаних закладах. Отець Владислав, який бачив величезну потребу оточуючих його людей, що теж були заслані в ці краї, ревно виконував своє пастирське служіння: таємно сповідав, причащав, звершував Святу Месу, навчав… В 1955 р. отцю була представлена можливість виїхати до Польщі і отримати польське громадянство, однак він відмовився, тому що, на його думку, саме сюди покликав його Господь. В 19571958 рр. отець об’їздив не тільки значну частину Казахстану, але й Узбекистану та Таджикистану – всюди, де були спраглі душі. Ці “місійні поїздки” були досить тривалими – від одного до чотирьох місяців. Отець надзвичайно ретельно готував людей до прийняття таїнств, і потім згадував ці подорожі як найплідніше у його місійній праці.
3 грудня 1958 р. – новий арешт за нелегальні служби, “агітацію серед дітей та молоді та зберігання антирадянської літератури” і ув’язнення на три роки в місцевості Чума Іркутському краю, а потім в таборі для “релігійних” у Соснівці. Після виходу на свободу отець Владислав влаштувався нічним сторожем на будівництво. Це давало йому можливість мати вільний час, який він повністю присвячував служінню Богові та пастві. Храмів не було, Меса була заборонена, тому отець був змушений підпільно служити по домівках вірних католиків: поляків, українців, німців, росіян. Його звичайний пастирський день виглядав приблизно так: після полудня у визначеному домі збиралися вірні, спочатку була сповідь, а Меса правилася пізно увечері. Потім знову сповідь, ще одна Меса о 5 ранку, потім – знову сповідь, часом Хрещення чи шлюб. Втома давалася взнаки, часто нагадували про себе “табірні” хвороби, але отець ревно і ретельно виконував своє служіння. З 1961 р. по 1969 р. отець працює у Казахстані.

В 1965 р. та 1967 р. отцеві вдається отримати дозвіл на поїздку до Польщі. Там він зустрічається з друзями, парафіянами, підліковується, але залишатися, всупереч настирливим проханням друзів, не хоче – тому що в Караганді залишилася його паства, якій він потрібен. Тому отець Владислав залишає більш спокійну Польщу і повертається назад, хоча й знає, чим це йому загрожує.

В 1973 р. отець знову змушений їхати до Польщі – загострилися хвороби. Два місяці отець провів у шпиталі в Кракові. Вердикт лікарів був суворим: потрібне довге і суворе лікування. Але отець Владислав відмовився, сказавши: “Могила священика також апостольствує”.
В 1974 р. стан його здоров’я погіршується. Впродовж десяти днів, які він перебував у Карагандинській лікарні, він і далі служив людям, а на сльози парафіян відповідав: “Не переживайте, якщо я помру, прийде інший священик”. Помер він 3 грудня 1974 р. Похорони отця Владислава стали найкращим свідченням його праці: сотні людей прийшли провести в останню путь “Апостола Караганди”, було кілька священиків, в тому числі й з України, були також священнослужителі інших сповідувань.

Святійший Отець Йоан Павло ІІ під час молитви “Ангел Господній” після пам’ятної св. Меси на площі Матері Батьківщини в Астані 23 вересня 2001 р. сказав: “З великою радістю дивлюся на Вас і дякую Богові, що мені дано бути серед Вас. Я завжди цікавився Вашою долею. Багато розповідав про Вас незабутній отець Владислав Буковинський, котрого я багаторазово зустрічав і завжди захоплювався його священицькою вірністю та апостольським запалом. Він був особливо пов’язаний із Карагандою, але розповідав про життя усіх Вас”.
19 червня 2006 р. в Кракові урочистою Месою був розпочатий беатифікаційний процес Слуги Божого Владислав Буковинського. 11 вересня 2016 року відбулося проголошення його блаженним. Звершив його беатифікацію папський легат, префект Конгрегації у справах канонізацій, кардинал Анджело Амато, під час урочистої Меси в карагандинській катедрі Матері Божої Фатімської — Матері всіх народів. Після Акту покути єпископ Караганди Аделіо Делль’оро повторив перед кардиналом Амато прохання, яке раніше було скероване до Святішого Отця, про беатифікацію шановного Слуги Божого. Представили життєпис кандидата на вівтар. Папський легат латиною урочисто зачитав апостольського листа з рішенням Папи Римського. «Приймаючи прагнення нашого брата, єпископа, ординарія Караганди Аделіо Делль’Оро, а також багатьох інших співбратів у єпископстві та вірних, після отримання думки Конгрегації у справах канонізацій, нашою апостольською владою дозволяємо, щоби вельмишановний Слуга Божий о.Владислав Буковинський віднині звався блаженним, а його свято нехай відзначається, згідно з приписами права, 20червня кожного року»,— так звучав беатифікаційний лист Папи Франциска. Уперше було публічно віддано шану о.Буковинському, чий образ відслонили у катедрі. Храм сповнився оплесками, вигуки та радісним співом. До пресвітерію внесли реліквії о.Владислава. Серед учасників беатифікаційного богослужіння був і о.Маріуш Ковальський із Караганди, який 2008 року за заступництвом Слуги Божого о.Буковинського був зцілений після інсульту. Лікарі не давали молодому священикові жодних шансів. За кілька днів інтенсивної заступницької молитви, зокрема карагандинських сестер-кармеліток, о.Маріуш вийшов з лікарні здоровим. Після обстежень у Польщі виявилося, що немає жодних слідів інсульту. В беатифікаційних урочистостях взяли участь більше тисячі паломників, зокрема з Польщі, України, Росії, Білорусі, Німеччини та Литви. Месу співслужили близько 15 єпископів.

Реліквії бл. Владислава Буковинського зберігаються у катедральному храмі в Луцьку та у соборі св. Олександра в Києві, його заступництву довірена парафія у містечку Горохів неподалік Луцька та на його честь освячено каплицю у Ставрополі (РФ). У його рідному Бердичеві його іменем названо вулицю.

   
© Управління Луцької дієцезії Римсько-Католицької Церкви
Ш§ЩЃЩ„Ш§Щ… ШіЩѓШі sexo casero visitez nous filme porno hd porno cuckold you porn video porno hard tube-8.be clash royale hack clashroyaleastuce.be
filmeporno.top xnxxx.cc desi sex
gratis porno