5 жовтня 2019 р. стало винятковим днем для парафіяльної спільноти Вознесіння Господнього та бл. Владислава Буковинського у містечку Горохів, оскільки в цей день відбулася довгоочікувана подія – освячення території під будівництво нового храму Луцької дієцезії.
На урочистість завітав пастир Луцької дієцезії, єпископ Віталій Скомаровський, який після гомілії освятив територію під будівництво майбутнього храму під опікою бл. Владислава Буковинського, що знаходиться на кладовищі, знищеному радянською владою у 1973 році.
Також на цій урочистості був присутній о. кан. Вітольд-Йосиф Ковалів, великий шанувальник Владислава Буковинського, який приїхав з видрукованою в 3-х мовах Новенною до благословенного Владислава Буковинського. Серед духовенства був присутній о. Роман Власюк, вікарій кафедральної парафії у Луцьку, а також настоятель о. кан. Павло Хом’як та о. Марцін Цєсєльскі. Не забракло на цій урочистості гостей: сестер зі Згромаджень Сестер Терезіянок та Сестер Бенедиктинок Місіонерок, паломники з Луцька, Дубна, Острога, Любліна та Варшави.
Урочистість розпочалась спільною молитвою розарія в намірах усіх добродіїв, парафіян, жителів Горохова.
Центральним пунктом святкування була Євхаристія, яку очолив єпископ Віталій у співслужінні з духовенством. На початку настоятель парафії, о. кан. Павло Хом’як привітав усіх присутніх вірних, подякував за старання парафіян, що понад 20 років чекали цього моменту, за їхню вірність та витривалість. Також настоятель подякував місцевій владі в особі міського голови Годика Володимира та депутатам Горохівської міської ради за сприяння і прихильність у виділенні земельної ділянки та всіляку допомогу.
Під час Євхаристії єпископ у проповіді зазначив, що ми живемо в часи, коли святині будуються, і це час Божої благодаті. Звернувся також до постаті бл. Владислава Буковинського, апостола кількох народів – українського, польського, казахського, котрий міг уникнути переслідувань з боку комуністичної влади, виїхавши до Польщі, але не зробив цього, бо тут його потребували люди. Згадав також єпископ і св. Фаустину Ковальську, апостолку Божого Милосердя, спомин якої випав саме цього дня. «Ісусе, довіряю Тобі» . Довірмося Господу, тому що Той, Хто допровадив нас до цієї хвилини, буде вести нас і далі. Якщо на те є воля Божа, тут буде храм, і будуть люди прославляти Бога. Храм, святиня – це завжди щось дуже добре. Не тому, що ми є добрими, а тому, що це знак присутності Бога, нашого Вчителя, Лікаря, нашої Сили, Любові, Милосердя. Ісус каже: «Блаженні очі, які бачать те, що ви бачите. Кажу вам, що багато пророків і царів бажали побачити те, що ви бачите, але не побачили, і почути те, що ви чуєте, але не почули». «Я вже довгий час є священником і мав нагоду спостерігати, як будують храми, — поділився єпископ Віталій. — Це унікальний час, це — час благодаті. Не усім людям випадає така можливість — покласти цеглину у будівлю, в якій прославлятимуть Бога… Дякуймо Богу і цінуймо цю можливість».
На завершення Євхаристії єпископ подякував за старання та зроблену роботу о. кан. Павлу та о. Марціну, заохочуючи вірних до особливої опіки над цим місцем та відповідальності за будівництво, а також заохотив долучитись до будівництва храму усіх бажаючих, наголошуючи на свідомості того, що кожен може внести свій вклад у таку велику справу, якою є будівництво храму, зазначаючи про важливість жертовності.
Після Меси була можливість вшанування реліквій бл. Владислава Буковинського, які були привезені з Казахстану і кожен з учасників отримав маленькі подарунки (духовні цеглинки): медальйони Непорочної Богородиці та Новенну до бл. о. Владислава Буковинського, за яку висловлюємо особливу вдячність о. кан. Вітольду-Йосифу Коваліву.
На завершення відбулася молитва біля пам’ятного знаку, що пригадує про похованих на цьому кладовищі, варварськи знищеному у радянські часи в 1973 р.
Пізніше молилися на православному цвинтарі та на місці поховання військових з австрійського війська з часів І світової війни.
Всім добродіям складаємо вирази вдячності та запевняємо свою молитву.
