Шаблоны Joomla 3 здесь: http://www.joomla3x.ru/joomla3-templates.html
За деякими джерелами, римсько-католицька церковна організація на Волині починає формуватися в XI столітті, хоча історики вважають, що в X ст. до Бугу і Стиру сягала Празька дієцезія. Припускається, що в тодішній столиці – Володимирі-Волинському – католицьке єпископство існувало вже в 10781094 рр. Проте достеменно відомою історія Луцької дієцезії стає з другої половини XIV ст.

Першим відомим єпископом, що перебував на Волині, був монах-домініканець Петро, німець за походженням, рукоположений у Зальцбурзі в 1356 р. Отож, Володимир-Волинський (по-латинському Vladimiria або Lodomeria) був першою католицькою єпископською столицею на Волині.

У литовсько-руську добу, а саме в 1428 р., великий князь Вітовт переніс єпископську кафедру до швидко зростаючого нового центру Волині – м. Луцька. Нову дієцезію по-латинськи стали називати luceoriensis. Першим єпископом луцьким був шостий володимирський єпископ Андрій із Плавки (Сплавський), за часу правління котрого єпископство перенесено до Луцька.

Єпископство охоплювало величезні простори – цілу Волинь, західне Полісся, південне і центральне Підляшшя. Тому свого часу ця єпархія називалась Луцько-Брестською, а від 1797 р. – Луцько-Житомирською. Дієцезія з центром у Луцьку була найбільшою у тодішній польсько-литовсько-руській державі і відігравала помітну роль у супільному та релігійному житті. Тому свого часу Луцьк називали “Римом Сходу”, підкреслюючи виняткове становище міста в житті Католицької Церкви. Луцькі єпископи засідали в сенаті Великого Князівства Литовського, а потім, після Люблінської унії (1569 р.), займали десяте місце в сенаті Речі Посполитої. Крім цього, вони мали привілей зберігати державну коронну печатку. Віруючими були люди різних національностей – спочатку переважно німецькі та польські купці і міщани, а згодом теж місцева українська, литовська і білоруська знать. До часів Люблінської унії єпископом української дієцезії не міг стати громадянин Польської Корони. Тому політика місцевих єпископів була спрямована на впровадження миру і добросусідства між віруючими різних національностей. Вони почувалися відповідальними за цих людей і за цю землю. Промовистим є той факт, що луцький єпископ Вікторин Вербицький (15671588 рр.) – українець за походженням – довго вагався, перш ніж підписати Люблінську унію з Польщею, вбачаючи в цьому небезпеку для місцевих волинян. До речі, про нього говорили, що листуючись з польським королем, свої листи він писав „не латиною і не польською, а по-руськи”.

Бернард Мацєйовскі, єпископ Луцький

Намагаючись примирити католиків і православних на Волині і в цілому на Україні та в Білорусії, інший луцький єпископ Бернард Мацєйовський (15881600 рр.) виступає як ініціатор підписання Брестської унії (1596), з якої бере свій початок історія Української Греко–Католицької Церкви. Пам’ятаймо, що саме в Торчині під Луцьком – в резиденції католицьких єпископів було складено звернення до папи Клементія VIII про об’єднання Церков. В тому ж напрямку була спрямована діяльність єпископа Мартина Шишковського (16041607). Завдяки йому ідея об’єднання Церков знаходила все більше прихильників серед населення Волині. Ось чому саме Луцьк став місцем спільної зустрічі католицького і православного духовенства в 1694 році, де священники двох конфесій намагалися знайти розв’язання спільних проблем.
Великі заслуги перед Церквою мав єпископ Олександр Виговський (17031714 рр.), що походив з родини славного гетьмана України Івана Виговського. Саме він заснував у Луцьку першу римсько-католицьку духовну семінарію (1706 р.). Ніколи не бракувало в луцькій єпископській столиці відданних і достойних пастирів. Особливо слід згадати єпископа Каспра Цєцішовского (17981827 рр.), який під час епідемії поспішав з допомогою до всіх лучан, допомагаючи харчами і ліками всім, не зважаючи на національність чи віросповідання. Промовистим є той факт, що католицький єпископ Луцька знайшов глибоку пошану навіть серед міщан іудейського віровизнання.

В XVI-XVII ст. значно збільшується кількість храмів, засновуються нові монастирі. Монахи францисканці, які першими прибули з місією на Русь, мали тут самостійний руський вікаріат, залежний безпосередньо від генерала ордену. Особливим шпитальним орденом, заснованим в XVI ст. св. Йоаном Божим, були отці боніфратри. Ченці у своїх шпиталях опікувалися хворими і набули слави як знавці лікарських рослин, їхній осередок був у Луцьку та Львові. На особливу увагу заслуговує діяльність ордену єзуїтів або Товариства Ісусового, який прибув на Україну, коли поряд з драматичним занепадом Православної Церкви помітним був загальний зріст протестантських течій. Ставлячи собі за мету поширювання католицизму, єзуїти звернули увагу перш за все на стан освіти. Монастир і школу-колегію було засновано і в Луцьку. Хоча й система освіти базувалася на європейському схоластичному методі з латинською мовою викладання, єзуїти в Луцьку вели й “слов’янську школу”, в якій основною мовою викладання була українська.

В 1596 р. у Римі православними єпископами було підписано акт унії, ідея створення якої виникла власне на волинській землі. Проте унія не розв’язала протиріч між конфесіями і навіть переросла у криваве протистояння – за ідею унії загинув святий Йосафат Кунцевич, який народився у м. Володимирі-Волинському і віддав своє життя в ім’я єдності християн.

Територія дієцезія з часом змінювалася. В 1795 р. імператриця Катерина ІІ скасувала всі дієцезії: більшість території відійшла до Пінської дієцезії, частина – до Летичівської. Потім, в 1798 р., було об’єднано Луцьку і Житомирську дієцезії (1797 р.) і створено Луцько-Житомирську дієцезію, а згодом ординаріям цих земель було підпорядкована і Кам’янецька дієцезія (1883 р.). Слід зазначити, що це була не одна дієцезія, а дві окремі – з окремими капітулами, кафедральними костьолами, консисторіями, семінаріями та духовенством. Першим луцько-житомирський пастирем став останній київський єпископ Каспер Цецішовський. Ці та інші зміни Папа Пій VI затвердив буллою “Maximus undique pressi calamitatibus” від 17 листопада 1790 р. Наступні зміни в устрій дієцезії вніс конкордат 3 серпня 1847 р., підписаний між Апостольським Престолом і Росією: територія дієцезії збільшилася за рахунок земель Київської губернії.

Після жовтневого перевороту і війни величезні території Луцько-Житомирської дієцезії в 1921 р. за Ризьким договором були поділені між Польщею і радянською Росією. Оскільки Луцьк залишився в межах тогочасної Польщі, то в 1925 році папа Пій XI відновив окрему Луцьку дієцезію. Парафіяльна мережа дієцезії, яка значною мірою була знищена царською владою, швидко розвивалася: якщо на початку 20-х років в дієцезії було 94 парафії, то напередодні ІІ Світової війни їх стало 167.

В 1939 р. Радянський Союз окупував Волинь. Розпочалися репресії серед духовенства та віруючих, масові вивезення населення. Потім, після фашистської окупації, терору і трагічних подій 1943 року, внаслідок яких загинуло багато католиків, а згодом експатріації людей до Польщі, залишилися і вижили незначні групи віруючих. Душпастирі розділили долю вірян. Так, з 254 священиків Луцької дієцезії різного роду репресіям було піддано 188, трагічно загинув під час війни 51 священик, у німецьких та радянських таборах перебувало 41, інших видів терору (арешти, допити, катування) зазнало ще 16 священиків, 79 священиків були примушені до виїзду.

Єпископ Адольф Шельонжек

Останнім римсько-католицьким єпископом у Луцьку був Адольф Шельонжек. Після арешту та перебування у київській в’язниці в 1946 р. (єпископу на той час було 80 років) останнього луцького єпископа вигнано до Польщі. Луцька єпископська столиця, хоча й ніколи не була ліквідована згідно церковних канонів, залишалася без свого владики. Комуністи відібрали у віруючих всі храми: частину з них знищено, в тому числі й пам’ятки архітектури, частину перетворено на господарські будівлі, склади, клуби. У кафедральному соборі влаштовано планетарій та музей атеїзму. Священики, які добровільно залишилися на теренах дієцезії, були змушені працювати в підпіллі, їх арештовували, ув’язнювали, влада всіма способами намагалася викорінити віру в Бога в душах людей. Про героїчну працю священиків Серафима Кашуби, Андрія Гладисевича, Юзефа Кучинського, Владислава Буковинського можна прочитати на сторінці про свідків віри.

Тільки в 1991 р. відбулося відновлення латинської ієрархії на Україні, проте Луцька дієцезія була відновлена 18 травня 1996 р. Апостольським адміністратором було призначено архієпископа Мар’яна Яворського, а 26 березня 1998 р. Святійший Отець призначив владику Маркіяна Трофим’яка єпископом-ординарієм Луцької дієцезії. Урочиста інтронізація до луцької кафедри єпископа Маркіяна Трофим’яка відбулася 16 травня 1998 р. Від липня 2012 р. владика Маркіян – єпископ-емерит. Апостольським адміністратором дієцезії був призначений владика Станіслав Широкорадюк, єпископ-помічник Київсько-Житомирської дієцезії.

17 травня 2014 р. ординарієм був призначений єпископ Віталій Скомаровський, до цього єпископ-помічник київсько-житомирський.

 

 

 

   
© Управління Луцької дієцезії Римсько-Католицької Церкви
Ш§ЩЃЩ„Ш§Щ… ШіЩѓШі sexo casero visitez nous filme porno hd porno cuckold you porn video porno hard tube-8.be clash royale hack clashroyaleastuce.be
filmeporno.top xnxxx.cc desi sex
gratis porno