Головна

«Христос справді воскрес із мертвих, первісток серед померлих. … Бо як в Адамі всі вмирають, так само в Христі всі оживуть», – пише апостол Павло.

Життя набуває сенсу через віру в воскреслого Ісуса Христа. Життєвий шлях з його радощами і прикрощами стає зрозумілим, коли ми віруємо в слова Господа: «Я є Дорога, і Істина, і Життя». Християнин зустрічає фізичну смерть як одну зі сходинок нашого буття творінь Божих; тому, вмираючи на землі, ми приходимо до головної мети, для якої були створені: до люблячого Бога, Який попередив нас у цьому важкому паломництві. Саме Христос, перемігши смерть на Хресті, зробив її брамою довгоочікуваної зустрічі на небесах. А там вже не буде потрібна ні віра, ні надія, а залишається ясне споглядання Бога і вічна радість у любові Воскреслого, якій ніде немає рівних.

І ось настав час, призначений Богом, стати свідком переходу найріднішої людини – Мами. Це особливо боляче, коли неможливо бути в неї на похороні, обійняти Батька, Брата, рідних… Зі сльозами кажучи ці слова, я від щирого серця дякую Богові за особливий, світлий дар Мами Нелі, яку Він покликав до Себе. Від усієї душі дякую тобі, Мамо, за життя і за покликання: ти завжди вчила мене вибирати сторону честі і добра і постійно підтримувала!

До Першого Причастя Маму готував у рівненському костелі святого Антонія ксьондз Кашуба. Власне до нього, на початку 70-х вона потайки принесла мене, щоб мандрівний апостол похрестив її маленького і кричущого сина. Мама зберігала віру у серці й раділа, коли, наприкінці 80-х, навпроти нашого будинку влада вирішила віддати католицький храм, перетворений на спортзал. Коли я повернувся з армії, Мама привела мене за руку в костел, який нещодавно віддали, і молилася за мене, супроводжуючи на шляху воцерковлення.

У Мами було дуже важке повоєнне, сирітське дитинство, а потім у її житті відбулася зустріч із моїм Батьком, Леонідом. Відтоді він став її єдиним коханим, до останнього подиху, назавжди.

Спасибі тобі, Мамо, за виховання непосидючого сина-первістка і терпіння за часів його юності; за те, що вчила мене не забувати про сімейне коріння!

Плоди твоєї старанної молитви – особливо до Матері Божої Фатімської – часто ставали зримими: глибоке навернення і Таїнство Хрещення чоловіка, довгоочікуване вінчання біля вівтаря Божого та шлюбні обітниці, що повністю пройшли перевірку навіть у найважчі часи.

Вона молилася за синів – і вони щиро навернулися до Ісуса, прийняли церковні Таїнства, стали міністрантами і лекторами, помандрували Божими шляхами.

Моя окрема вдячність всім жінкам, які приводили і приводять до костелу своїх дітей та онуків; мамам і бабусям, які неустанно моляться за навернення своїх рідних і глибоко вірять в Милосердя Боже. Господь насправді Воскрес і безмежно любить всіх нас, навіть великих грішників!

…Відтак життя нашої сім’ї стало нерозривно пов’язане з Матір’ю-Церквою, особливо після Таїнства миропомазання в 94-му. Нас вів добрий отець-настоятель, серцем супроводжували монахині, підтримувала зростаюча церковна спільнота. Знайшов кохання в рідній парафії і став щасливим, глибоко віруючим батьком сімох дітей молодший син Мами, а старший став священиком. Пам’ятаю її слова: «Якщо це дійсно твоє покликання, то йди!». Вона дуже молилася, щоб на цьому шляху моя «нога не послизнулася», і я намагаюся не підвести ні її, ні Того, Хто мене покликав. Мама зізнавалася, що, коли я тільки-но прийняв Таїнство священства і поїхав у Луцьку курію за розподілом на парафію, вона чомусь в серці постійно повторювала перед Ісусом: «Do Rzymu, do Rzymu…» («До Риму, до Риму…»). Вона так і не змогла пояснити, чому, …і я теж не можу цього зрозуміти: Провидіння Боже веде своїми дорогами. Але відтоді я служу Церкві у Ватикані, завжди усвідомлюючи свою слабкість і негідність.

Мама з хвилюванням готувалася до кожної Сповіді, дуже цінувала її та часто розповідала, що Ісус дійсно укріплює її в Таїнствах, допомагає боротися з недоліками, з характером та стати кращою. Вона не могла уявити собі неділі та святкових днів без участі у Святій Службі; кілька років працювала на парафіяльній кухні, разом із Батьком брала участь у відбудові храму. З ніжністю вона допомагала ростити онуків, дарувала їм свою віру і любов. Вона без нарікання несла важкий тягар хвороб та операцій, звертаючись до свого улюбленого святого Шарбеля. Незважаючи на вік, вона завжди залишалася молодою.

Мене вражає те, що вона намагалася дивитися на все з оптимізмом і не впадала у відчай, старалася жертвувати свої страждання за інших. Щодня о третій годині для неї наставав час Коронки до Божого милосердя, а останніми роками, у хворобі, вона молилася цією молитвою і глибокої ночі.

Довгі роки ми щодня спілкувалися з нею по відеозв’язку, здійснювали віртуальні паломництва святими місцями Італії.

Не помічаючи того, вона вчила мене радіти малому і великому, бачити в невидимому, чути в тиші, твердо вірити в обіцяне Богом. Вона не казала проповідей, але жила як християнка.

Кажуть, що мами священиків ідуть до раю, і зараз ми молимося, щоб Воскреслий Господь прийняв Маму Нелю до Свого Царства, – благої цілі її земного паломництва, яке дарувало Боже світло багатьом людям навкруги.

Я дуже вдячний Батькові, Брату і його синові Марку, рідним, духовенству і монахиням за опіку над Мамою, особливо в останній її земний рік, коли хвороби одна за одною почали різко віднімати в неї сили.

…До побачення, дорога Мамо, ти завжди з нами, а ми – з тобою. Ми зустрінемося, – як i на кожній Божій Службі, коли підноситиму Святу Чашу Євхаристії, з любов’ю думаючи про тебе. Улюблена Мамо, попроси у Бога, перед обличчям Якого ти зараз стоїш, благословення для близьких, а особливо небесного дару миру для нашої землі!

Нехай всі – душею і серцем – навернуться до Ісуса і приймуть його своїм Спасителем і Господом! «Того око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його!», – пише апостол, а хто уповає на Христа, не посоромиться повіки.

Богослужіння Церкви говорить, що «Життя Твоїх вірних, Господи, змінюється, але не закінчується; і хоч знищується оселя цього земного полону, готується вічне житло на небесах». Ми, християни, віримо в це і ввіряємо незахідному світлу Божого Милосердя наших померлих близьких.

Від щирого серця я дякую всім учасникам цього богослужіння: Його Преосвященству Єпископу Віталію, Отцю-настоятелю Прелату Владиславу (за його постійну турботу та останні Таїнства для Мами), братам-священикам, сестрам-черницям (особливо Матеуші та Юлії), моєму Батькові Леонідові та Брату Сергієві з його великою родиною, родичам, друзям, сусідам і всій парафіяльній спільноті. Від щирого серця дякую вам за цю спільну молитву, яка в єдиний хор з’єднується з молитвою багатьох людей тут, в Італії та Ватикані.

Разом дякуємо Воскреслому Ісусові та Пресвятій Богородиці за особливе, світле життя, віру та надію Мами Нелі словами церковної пісні, яку вона дуже любила: