З отриманням Україною незалежності, державна політика почала приділяти все більше значення висвітленню складних та неоднозначних питань історії країни. Особливу роль у формуванні національної свідомості займали не тільки політичні діячі, але й представники релігійних спільнот. Вагоме значення у створенні соціально-політичної думки різних національностей, які проживали на території Волині у воєнний період, відігравала Римсько-Католицька Церква. Зокрема, варто підкреслити діяльність духовенства та мирян Церкви у період 1939–1945 рр. на Волині. Спільними зусиллями вдалося зберегти самоідентифікацію етнічних груп, які проживали в регіоні, що в подальшому сформувало культурне різноманіття соціуму.
Однією із важливих постатей для Луцька міжвоєнного періоду є Владислав Буковинський. Народився 22 грудня 1904 р. (за старим стилем) в Бердичеві. Його батьками були Кипріян Юзеф Буковинський та Ядвіга Сціпіо дель Кампо, яка походила зі спольщеної італійської родини. Після смерті Ядвіги, яка померла у 1918 р. на Поділі, Кипріян Буковинський одружився з Вікторією Сціпіо дель Кампо.
У 1914 р. Владислав розпочав навчання у російській державній філологічній гімназії № 8 в Києві. Із 1916 р. навчався у Жмеринці, а вже 1918 р. продовжив навчання в польській гімназії в Проскурові, що на Поділі. У 1920 р. родина Буковинських переїжджає до Свєнціце, оскільки були вимушені рятувати свої життя від більшовицьких переслідувань. У 1921 р., отримавши атестат зрілості та після здачі екзаменів у Краківському реальному училищі № 2, Владислав розпочинає навчання на факультеті права Ягелонського університету. Паралельно він навчався в школі політичних наук при правничому факультеті. Під час здобування вищої освіти брав активну участь в діяльності Студентської кресової громади, де двічі був головою цієї ж ради. З 1925–1926 рр. працював головним редактором часопису «Час». У 1926 р. закінчив навчання з почесним титулом магістра.
У період 1926–1931 рр. В. Буковинський проходив навчання у Краківській духовній семінарії. Священицькі свячення він отримав 28 вересня 1931 р. Із того ж року одразу приступив до виконання обов’язків вікарія та вчителем релігії у Рабці та Сухій Бескидський, де пропрацював до 1936 р. Довго пропрацювати на цьому місці В. Буковинському не судилось, адже у 1936 р. він отримує дозвіл від Краківського митрополита Адама Стефана Сапеги на переїзд до Луцька.
Першим місцем служіння у Луцьку для кс. Буковинського було викладання у Вищій духовній семінарії та роботи вчителем релігії у луцьких школах. У семінарії навчав катехетики, історії Церкви та соціології. У Луцькій дієцезії, кс. Буковинський виконував різні функції: генерального секретаря інституту Католицької Акції, головного редактора часопису «Злука», заступника редактора «Католицького життя». За свою роботу та значні заслуги перед Церквою, єпископ А. П. Шельонжек відзначив кс. Владислава Буковинського титулом гонорового каноніка луцького капітулу у 1938 р.
17 вересня 1939 р. радянські війська увійшли до Луцька, що стало початком першої радянської окупації Луцька. В цей час розпочалася активна антирелігійна діяльність, різноманітні адміністративні утиски по відношенню до духовенства з боку радянської влади. Так, наприклад, у римо-католиків Луцька були відібрано приміщення єпископської курії, єпископської резиденції, католицької друкарні та духовної семінарії. Саме в цей непростий для релігійної діяльності час, кс. Буковинський за дорученням єпископа А. П. Шельонжека був призначений настоятелем кафедрального собору св. Петра і Павла у Луцьку.
Кс. В. Буковинський взяв на свою відповідальність організацію опіки над убогими, хворими, в’язнями та потребуючими. Особливу увагу кс. Буковинський надавав саме в’язням. Яскравим підтвердженням цього є приклад луцької в’язниці, приміщення якої могли вмістити в себе 640 осіб. Втім, підчас радянської окупації понад 2 000 чоловік відбували там свої покарання. Така кількість в’язнів була пов’язана передусім з антигуманною політикою радянської влади. Пояснюється це тим, що до в’язниці заарештовували не лише через політичні погляди чи реальні злочини. Частим явищем були насильницькі ув’язнення як метод залякування, чи незаконне привласнення нерухомого майна без згоди власників представниками радянського уряду. Варто підкреслити, що під час екстермінації населення до Сибіру чи Казахстану, кс. Буковинський неодноразово виходив на вокзал, де стояли вагони з переселенцями, щоб допомогти їм з продуктами харчування чи одягом.
За свою активну діяльність та чітку соціальну позицію, 22 серпня 1940 р. працівниками НКВД було проведено арешт кс. Буковинського. Слідство тривало майже 6 місяців. Під час слідства його було осуджено за ст. 54–10 ч. 1 та 54–12 УК УРСР на 8 років трудових лагерів. На виконання вироку, кс. Буковинський чекав у луцькій тюрмі у колишньому монастирі св. Бригіди.
За рік після цієї події, 22 червня 1941 р. розпочалося бомбардування Луцька німецькими військами, яка пошкодила будинок тюремної адміністрації, пошкодили ріг в’язниці та мури в декількох місцях. Внаслідок чого, частині в’язнів вдалося втекти. 22–23 червня на прогулянковий дворик було заведено близько 1 500 українців, поруч знаходилось близько 500 поляків, серед яких був кс. Буковинський та кілька католицьких священників, лише йому вдалось вижити.
Підчас німецької окупації, кс. Буковинський проводив лекції релігії дітям, допомагав знедоленим людям, незважаючи на національність чи релігійну приналежність. Варто підкреслити, що саме він допомагав рятувати єврейських дітей з гетто. Врятованих дітей переховували по католицьких сім’ях по навколишніх селах.
Важливим є той факт, що кс. В. Буковинський організовував обіди для радянських в’язнів, яких німці тримали у луцькій в’язниці, в колишньому монастирі Бригідок. Серед іншого, завдяки його старанням, німецька влада дозволила в’язням брати участь у богослужіннях російською мовою. Ці служби провадив кс. Буковинський, оскільки він навчався у російській гімназії та знав цю мову досконало.
Підчас другої радянської окупації, кс. Владислав Буковинський в ніч з 3 на 4 січня 1945 р. був заарештований разом з єпископом А. П, Шельонжеком та іншими священниками. 22 січня 1945 р. кс. Буковинського було переведено до Ковеля, а звідти перевезений до Києва у Лук’янівську в’язницю. Підчас слідства, кс. Буковинському було винесено найвижчу кару – розстріл згідно статі 54–1а і 54–11 УК УССР. Втім, у 1946 р. смертний вирок замінили на 10 років трудового концтабору.
Кс. Владислав Буковинський майже повністю відбув термін покарання (9 років 7 місяців і 6 днів, решту «простили за добру поведінку») і був звільнений 10 серпня 1954 р. Наступного року кс. Буковинський мав можливість виїхати до Польщі, однак він відмовився і залишився у Радянському союзі, виконуючи душпастирське служіння у Казахстані. 3 грудня 1958 р. «за агітацію серед дітей та молоді і зберігання антирадянської літератури» знову був арештований. Підчас судового процесу відмовився від послуг адвоката і сам проголосив захисну промову. Внаслідок чого, був покараний на 3 роки позбавлення волі згідно з статтею 58–10 частини 1 УК РСФСР. Після завершення свого терміну ув’язнення кс. Буковинський повернувся до Караганди. Парадоксально, але кс. Буковинський не міг легально виконувати священницькі завдання, однак щороку оплачував податки за проведення релігійних обрядів: «за минулий 1967 рік я заплатив 758 руб. 60 коп».
Помер кс. Владислав Буковинський 3 грудня 1974 р. в Караганді. 19 червня 2006 р. у Кракові був розпочатий беатифікаційний процес, а 11 вересня 2016 р. був проголошений блаженним. Підсумовуючи життя і діяльність кс. Владислава Буковинського, варто пригадати його слова: «Кожен ксьондз, депортований в СРСР став благословенням для вірних, не раз позбавлений священника від часів революції».
Тому 3 грудня 2024 року у луцькому кафедральному соборі св. Петра і Павла дякували Богові за життя та служіння бл. Владислава Буковинського. Святу Месу очолив єпископ Віталій Скомаровський у співслужіні з духовенством Луцької дієцезії.
