01 лютого 2025 року в соборі Воскресіння Господнього у Києві відбулася особлива зустріч української католицької молоді з Святішим Отцем Франциском через телеміст. На цій історичній зустрічі зібралися представники як Греко-католицької, так і Римо-католицької церков з усієї України, демонструючи єдність католицької віри в нашій країні.
Зустріч розпочалася зі вступного слова Апостольського нунція в Україні архієпископа Вісвальдаса Кульбокаса, після чого Папа Франциск очолив спільну молитву. У своєму привітанні Святіший Отець висловив особливу підтримку українському народові, який продовжує страждати від війни.
Особливо зворушливим моментом стало свідчення представниці нашої Луцької дієцезії — студентки з Рівного Нелі, яка поділилася глибоким досвідом переживання віри в часи війни. Її щире свідчення стало голосом багатьох молодих українців, які знаходять силу у вірі попри всі випробування. Свідчення Нелі — Я народилася у великій родині, де любов і віра завжди були найважливішими. У моїх батьків шестеро дітей, і я з гордістю можу сказати, що ми виросли, підтримуючи одне одного та навчаючись довіряти Господу. Молитва в нашій сім’ї завжди мала велике значення, наші батьки передали всім своїм шістьом дітям сильну віру в Бога. Коли мій брат пішов на війну, я ще більше усвідомила, що означає уповати на Бога. Відтоді мої батьки організовують молебень на вервиці біля розп’яття в центрі нашого села, заохочуючи інших мешканців села до спільної молитви за мир в Україні. Мій брат Святослав спочатку відбув строкову службу в армії, а згодом підписав контракт. Він перевівся до бойового підрозділу й через кілька днів вирушив на Схід, у Луганську область, Лиманський напрямок. Саме там він отримав свою першу контузію. Після повернення його відправили за кордон на навчання. Повернувшись в Україну, він знову поїхав на Схід, у Часів Яр. Виконавши бойове завдання, повернувся до частини… На початку грудня мій брат знову заступив на позицію, де отримав другу контузію. Його побратими залишилися на позиціях, і їх оточили. Ті два тижні, поки вони перебували в оточенні, стали для нас найстрашнішими. Ми невпинно молилися. Дякуємо Богові та всім, хто долучився до молитви. Щоночі, лягаючи спати, я просила свого ангела-охоронця захищати їх. У Святу ніч, коли ми повернулися зі Служби Божої, ми дізналися, що їх вивели з оточення. Це була невимовна радість зі сльозами вдячності Богові, який допоміг пережити це важке випробування. Мій брат, перебуваючи на передовій, завжди мав із собою вервицю та святі образи Ісуса і Діви Марії. Перед кожним бойовим завданням він дзвонив додому і просив про молитву. Лише Господу ми дякуємо за всі пережиті випробування та за те, що мій брат живий. Маючи 18 років, вступаю у доросле життя з усвідомленням жахіть війни. Цей страх і зло війни доторкає мене, але не переповнює мого серця. Бо Божа присутність є сильнішою за вибухи і звуки сирен.
Під час діалогу з молоддю Папа Франциск поділився зворушливою історією про українського воїна Олександра, який загинув, захищаючи Батьківщину. Святіший Отець розповів, що постійно тримає на своєму столі та молиться з Новим Завітом і розарієм, які належали Олександру. Ці священні предмети стали для Папи символом молитви за Україну та її народ.
Нашу Луцьку дієцезію представляла делегація з 15 осіб, які разом з молоддю з інших куточків України мали можливість не лише почути слова підтримки від Святішого Отця, але й поставити свої запитання та отримати на них відповіді.
Ця зустріч стала яскравим свідченням єдності української католицької молоді та особливої уваги Святішого Отця до України в ці складні часи. Вона надихнула молодих вірян продовжувати свій шлях віри та служіння, незважаючи на всі труднощі сьогодення.
Висловлюємо щиру подяку єпископові Луцькому Віталію Скомаровському та священникам нашої дієцезії, які супроводжували молодь під час зустрічі.
