У Велику, або Страсну П’ятницю Церква згадує спасительні Страсті та Смерть Господа нашого Ісуса Христа. У цей день не звершується Євхаристія.
Літургія Великої П’ятниці у Луцькому кафедральному храмі розпочалася у тиші, без співу, при оголеному вівтарі. Єпископ Віталій Скомаровський Ординарій Луцький припавши обличчям додолу і, лежачи хрестом перед Господнім вівтарем, молився у тиші. Цей жест є покірною молитвою Церкви про те, щоб Ісус своєю Кров’ю підняв нас із пороху наших гріхів та провин.
Літургія цього дня має своє коріння у традиції Церкви перших віків християнства. Античний документ — «Щоденник подорожі Егерії» — описує перебіг відправ Страсної П’ятниці у IV сторіччі: спочатку вірні збирались у світлиці Тайної Вечері, де згадували катування Ісуса; потім йшли на Голгофу, де єпископ подавав вірним особисто вшанувати хрест Спасителя. Кожний підходив і торкався його спочатку чолом, потім очима і, врешті, поцілунком. Після обіду вірні ще раз збирались на Голгофі, щоб слухати Боже Слово, опис Господніх Страстей та щоб молитись. Подібний перебіг мала Літургія Великої П’ятниці у Римі, котра стала взірцевою для усієї Західної Церкви аж по сьогоднішній день.
Головне місце у Літургії Слова Великої П’ятниці займає опис Господніх Страстей, який за традицією був прочитаний у ролях.
На початку проповіді настоятель парафії о. кан. Павло Хом’як розповів про невелику церкву на південному сході Риму, яка називається Санта Марія ін Пальміс (італ. Santa Maria in Palmis). Її назва зумовлена тим, що вона стоїть на місці, де за легендою, св. Петро, який утік з Риму після знищення майже всіх тамтешніх християн, зустрів Христа, до якого звернувся із питанням: «Quo vadis Domine?» — «Куди ти йдеш, Господи?» на що отримав відповідь: «Оскільки ти залишаєш народ Мій, Я йду в Рим на нове розп’яття». Після цього св. Петро повернувся назад у місто і прийняв мученицьку смерть.
А скільки разів кожен з нас задавав собі це запитання: «Куди я прямую?».
Велика П’ятниця – це особливий день, коли кожен має відповісти на це запитання: «Quo vadis?». Говорячи про велику любов Ісуса Христа до кожного із нас та Його страждання, священик пригадав про приватні об’явлення, які мала св. Гертруда і під час одного із них Господь сказав скільки отримав ран — п’ять тисяч чотириста шістдесят шість.
«Quo vadis?» — куди я іду? Господь запрошує обрати шлях, який веде на Голгофу. Чи виконання моїх обов’язків, чи те що я роблю веде мене до Господа? Ми дуже часто самі обираємо свою дорогу, так як це хотів зробити св. Петро, залишивши Рим, однак він повернувся. І в нашому житті так само маємо вибирати: чи повертатися до Ісуса, чи втікати.
Велика П’ятниця – це день, коли задаємо це питання: «Quo vadis Domine?». Можливо Ісус приходить до наших сердець, родин чи спільнот, щоб знову померти, адже Він покладає на нас надію, як на св. Петра, однак ми, боячись за себе, втікаємо. Велика П’ятниця – це день, коли Бог показує свою безмежну любов: «Бог так полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав…», однак ми так часто зраджуємо цю Любов, відкидаємо Її.
«Quo vadis?» — куди я іду?
Вселенська молитва у Літургії Великої П’ятниці має особливий перебіг: спочатку подається молитовний намір, потім усі в тиші моляться і священик «збирає» усі молитви у так званій молитві колекти. У вселенській молитві Страсної П’ятниці вірні моляться як за віруючих, так і за невіруючих у Христа. Свідомість, що Христова Смерть принесла спасіння усьому світові, спонукає Церкву молитись за усіх людей, щоб вони відкрили своє серце на Господнє спасіння.
Урочисте внесення Хреста.
Урочисте внесення Хреста і поклоніння Хресту – це зовнішній вираз вшанування знаку «…на якому зависло спасіння світу» — так тричі співав єпископ відкриваючи дерево хреста.
Вірні, зібрані у храмі, через поцілунок Хреста могли виразити свою вдячність та любов до Господа.
Після Святого Причастя, яке у Велику П’ятницю в особливий спосіб підкреслює єдність з Розп’ятим та Воскреслим Господом і є вершиною всієї Літургії Церкви, Пресвята Євхаристія була перенесена до Господнього Гробу й виставлена для адорації у монстранції прикритій прозорим білим вельоном.
Згідно з багатовіковою традицією, у Велику П’ятницю, на закінчення Літургії Господніх Страстей, немає кінцевого благословення і розіслання вірних.
