10 квітня, у 8 річницю Смоленської трагедії, у Луцькому кафедральному храмі св. Апостолів Петра і Павла під час Святої Меси молилися за тих, які загинули 10 квітня 2010 році в авіакатастрофі.
96 осіб серед яких були провідні польські політики та військові чини на чолі з президентом Лехом Качинським, летіли до Смоленська на вшанування 70-тих роковин Катинського злочину.
На початку Служби Божої представники Консульства Республіки Польща у Луцьку на чолі з Генеральним Консулом паном Вєславом Мазуром та Ординарій Луцької дієцезії єпископ Віталій Скомаровський разом зі священиками, біля таблиці з фотографіями загиблих, поклали запалені лампадки.
Очолив Євхаристію пастир дієцезії. З ним співслужили о. кан. Павло Хом’як – настоятель кафедральної парафії св. Апостолів Петра і Павла та о. Василь Плахотка – секретар єпископа.
У проповіді єпископ пригадав про трагічні події, які сталися 8 років тому у суботу перед неділею Божого Милосердя, а 5 років тому, зазначив владика, також у суботу перед неділею Божого Милосердя, помер св. Йоан Павло ІІ. Ці події сталися хоча у різні роки, але у той самий день перед неділею Божого Милосердя.
Папа Йоан Павло ІІ канонізував св. Фаустину Ковальську і написав енцикліку про Боже Милосердя у якій писав, що хрест є дорогою зустрічі Бога і людини, є дотиком Одвічної Любові болісних ран людського життя. Сам Господь входить до серця людини і чинить у ньому пасху, тобто перехід зі смерті до життя — до Воскресіння. Христос говорить, що хто у Нього вірить, у Христа розп’ятого, має вічне життя.
Дорога Ісуса, дорога милосердя стає дорогою Церкви, дорогою віруючої людини. У самому центрі цієї дороги є завжди хрест, так як можемо побачити у храмі біля вівтаря. Через хрест Бог проявляє свою любов та милосердя. Тому, зазначив єпископ, хоча з сумом згадуємо події Смоленської трагедії, але ми молимося і маємо надію, що Господь обітре сльозу, а смерті вже більше не буде.
У спільній молитві взяли участь також парафіяни та жителі Луцька, які спільно молилися про радість вічного життя для тих, які загинули, а для їхніх близьких про спокій душі та надію на воскресіння.
Біля таблиці запалювали що раз нові вогники пам’яті та молитви.
