Шаблоны Joomla 3 здесь: http://www.joomla3x.ru/joomla3-templates.html

Luck Janowa Dolyna 6

Насамперед, дозвольте представитися. Я – син волинської землі. Народився в серпні 1942 р. у селі Буди (поблизу с. Верба, Дубенського району). Поляки, котрі там жили, зазнали нападу 15 квітня 1943 р., саме за три місяці до жахливої «кривавої неділі». Хутір моїх батьків, на щастя, був віддалений від села і це нас врятувало. Того дня до нас прибігла перелякана, знана батькам тільки з вигляду, українка, з криком, щоб ми втікали, бо в селі убивають поляків.

У травні нас вивезли до Німеччини і батьки не мали можливості подякувати своїй рятівниці, ані навіть дізнатися її ім’я. Так чи інакше, якби не та невідома українка, ймовірно, моє життя би обірвалося ще у віці восьмимісячного немовляти.

Але перейду одразу до теми, якій хотів би присвятити сьогоднішні роздуми. І насамперед пригадаю подію, яка відбулася 11 жовтня 2017 року в римській базиліці св. Петра. Того дня, під час молебеня на честь святого Йозафата, верховний Архієпископ Київсько-Галицький Святослав Шевчук оголосив святого Йоана Павла ІІ «покровителем святої справи польсько-українського поєднання». За мить наведу кілька прикладів, котрі свідчать, що Папа заслужив на те, щоб саме його обрали покровителем поєднання обох наших народів.
Спочатку – кілька слів на тему самої суті поєднання. Природно, що поєднання можливе лише на ґрунті правди. Поєднання, можна сказати, опирається на двох стовпах. Ці стовпи — це, по-перше, дослідження, тобто ретельне пізнання і визнання правди, а по-друге — пробачення. Щоб поєднання стало можливим, необхідне одне і друге. Однак слід пильно вважати, щоб котрийсь з цих стовпів не став вищим від другого.
Бо якщо будемо говорити передусім про рахунки, то ще більше поглибимо нашу взаємну ворожнечу (замість її зменшувати) і знищимо саму справу поєднання. Якщо ж розпочнемо з того, щоб взаємно одне одному пробачити, ризикуємо, що таке поспішне поєднання буде несправжнім. Повторюю, що необхідним є одне і друге. Зло повинно бути викрите, останкам невинно убитих слід віддати належну шану і поховати; а вся правда про скоєні злочини мусить бути виявлена і визнана.
Однак нехай увесь цей процес проходить з думкою про те, щоб таким чином сприяти взаємному поєднанню. Вперті рахунки, котрі лише поглиблюватимуть взаємну ворожнечу, Богу подобатися не можуть. Але й не було б добрим також лише взаємне поєднання, збудоване на удаванню, що цього зла не було – а воно було, або що воно було не таким вже й великим. Таке псевдо-поєднання схоже на пластир, прикладений до гниючої рани.
Тепер спробую аргументувати, що вибір св. Йоана Павла ІІ покровителем святої справи поєднання обох наших народів був вибором, правильним зусібіч. Нагадаю, спочатку, що саме св. Йоан Павло ІІ спричинився до того, що у вересні 1988 р. Греко-Католицька Церква, приречена радянською владою у своїй же Вітчизні на знищення і переслідування, змогла відкрито та урочисто святкувати тисячоліття Хрещення Київської Русі на Ясній Горі у Польщі. Ясна Гора, яку поляки називають своєю духовною столицею, уся звучала тоді українською мовою. Завдяки тим урочистостям був здійснений вагомий крок задля українсько-польського поєднання.
Коли ж майже через 3 роки, 2-го червня 1991 р., — а Радянський Союз формально тоді ще існував, — Йоан Павло ІІ зустрівся з вірними Греко-Католицької Церкви в Перемишлі, то висловив тоді побажання, щоб ті ясногірські урочистості Греко-Католицької Церкви стали пророчою заповіддю поєднання поляків з українцями. Слова, сказані Святішим Отцем, звучали так урочисто, що дозволю собі їх зацитувати :
Нехай би те, що сталося тоді на Ясній Горі «Бог дозволив прийняти як символічну печать поєднання і правдивого братерства українців і поляків. Стільки гіркоти і мук зазнали два наших народи протягом останніх кількох десятиріч. Нехай цей досвід послужить очищенням, яке полегшить погляд з відстані на давні непорозуміння, претензії і взаємну недовіру, а насамперед полегшить пробачення давніх кривд. Сьогодні дослівно все – а насамперед наша спільна віра в Ісуса Христа – кличе до поєднання, братерства і взаємної поваги; до пошуку того, що єднає. Розпалювання давніх національних суперечок і почуття образи було б справою, протилежною християнській сутності; це було б також вражаючим анахронізмом, негідним обох великих народів».
Боже Провидіння так скерувало долею нашої частини Європи, що вже за кілька місяців Україна отримала волю. Коли прийшов час, що Йоан Павло ІІ зміг здійснити паломництво вже до вільної України (а було це в червні 2001 р.), то звернувся до питання українсько-польського поєднання, зокрема, у Львові. Святіший Отець пригадав, як важливо очищувати історичну пам’ять, а водночас звернув увагу на фальш таких історичних рахунків, котрі поглиблюють ненависть і закривають на поєднання. «Нехай завдяки очищенню історичної пам’яті, – говорив тоді святий папа, – всі будуть готові ставити те, що поєднує, вище того, що ділить, щоб разом будувати майбутнє, засноване на взаємній повазі, братерській спільноті, співпраці і автентичній солідарності».
Лише через два роки – на початку липня 2003 року, у листі, написаному з приводу 60-ї річниці трагічних подій на Волині, скерованому до Примаса Польщі та до двох кардиналів, резидуючих у Львові – Йоан Павло ІІ опублікує свій більш конкретний заклик до праці задля польсько-українського поєднання. Присвячу цьому листу ще хвилину окремої уваги. Перед тим все ж хочу сказати кілька речень на тему небезпеки брехні і лицемірства, які можуть ховатися за надто легко киненими закликами до того, щоб там, де в описі й оцінках тих самих історичних подій відрізняємося, може, особливо глибоко, шукати порозуміння на основі цілої правди, котру не будемо приховувати одне від одного, навіть якби вона була для однієї зі сторін надзвичайно болючою і ганебною.
Усі ми – навіть найпорядніші серед нас, піддаємося – хочемо чи ні, свідомо чи несвідомо, різним егоцентричним відхиленням. Коли з’являється проблема кривд – також завданих нами іншим, як і тих, від кого ми самі їх зазнали – це егоцентричне відхилення негайно дається взнаки. Взагалі, якщо хочемо чесно дізнатися правду стосовно кривди, намагаймося перемагати нашу піддатливість суб’єктивним оцінкам, однак навіть при найбільшому бажанні образ тих же подій в обидвох сторін буде позначений певним суб’єктивізмом.
Суть того, про що хочу зараз сказати, чудово передає спопуляризоване Юзефом Мацкєвічем литовське прислів’я: «Гіркі лише власні сльози, чужі сльози тільки мокрі». Спробуймо на прикладі цього прислів’я прокоментувати твердження, що містилися у виданому шість років тому, до 70-ї річниці Кривавої Неділі, пастирському листі Римо-Католицького Єпископату України, про те, що стосовно злочинів, скоєних тоді українськими націоналістами, «реакцією з польського боку були вчинені оборонні дії та поодинокі випадки помсти у відповідь, внаслідок яких загинули невинні українці. Однак ці дії не були пропорційними ані за кількістю жертв, ані за варварськими методами».
В цілому, з погляду матеріальної правди, фактично так воно і було. Однак це не може бути жодним виправданням злочину, скоєного поляками проти українців. Злочинами не вирівнюють жодних рахунків. Сльози, пролиті тоді скривдженими українцями, були не лише мокрі, а й гіркі. Нам, полякам, необхідно глибше усвідомлювати цей злочин, жаліти за нього перед Богом і просити вибачення у наших братів-українців.
З цього погляду велике захоплення викликає постать кардинала Любомира Гузара, котрий під час вищезгаданої зустрічі українського народу з Папою вирішив написати наступну декларацію:
«Визнаємо, що в столітній історії нашої Церкви були також похмурі та духовно трагічні часи. Так сталося, що деякі сини і дочки Української Греко-Католицької Церкви вчинили зло – на жаль, свідоме і добровільне – своїм ближнім з власного народу та з інших народів. У Твоїй присутності, Святіший Отче, прагну просити за всіх них пробачення у Бога, Творця і Отця усіх нас і тих, котрих ми, сини і доньки цієї Церкви, якимось чином скривдили. Аби не тяжіло над нами страхітливе минуле і не отруювало нашого життя, охоче пробачаємо тим, котрі якимось чином завдали нам кривди. Ми переконані, що в дусі взаємного пробачення можемо спокійно приступити до спільного з Тобою звершення цієї Євхаристії, зі свідомістю, що таким чином з щирою і міцною надією вступаємо в нове і краще століття».
Варто звернути увагу на три окремі пункти цієї декларації. По-перше – кардинал Гузар не вважав себе компетентним – і, мабуть, слушно – складати цю декларацію від імені всього українського народу; він складав її від імені Церкви, пастирем якої був. Друге – кардинал просив вибачення насамперед у «Бога, Творця і Отця усіх нас» — чого ж були б варті будь-які людські прохання пробачення, якщо не були б проникнуті надією, що лише один Бог має міць поєднати тих, котрі завдали одне одному таких тяжких ран. І, нарешті, третє – згідно з історичною правдою, кардинал підкреслив, що кривди від нас – «деяких синів і дочок Греко-Католицької Церкви» — зазнали «ближні з власного народу та з інших народів». Вражає чистий, взірцево-євангелічний тон цієї декларації. Її автор має на увазі не лише засипання прірв, викопаних поміж нашими двома народами. Він пригадує, що багато зла українці завдали іншим українцям – і що ці події також вимагають духовного опрацювання.
У подібному тоні написаний також згаданий лист св. Йоана Павла ІІ 7 липня 2003 р., приурочений 60-й річниці трагічних подій на Волині, що закликає обидва наші народи до повного поєднання. Через кілька місяців Йоан Павло ІІ відійшов до Дому Отця, тому потрактуймо його слова як заповіт для наших обидвох народів. З огляду на виняткове значення цього тексту, дозволю собі навести більші фрагменти:
«У вихорі Другої світової війни, коли потреба солідарності і взаємодопомоги була важливішою, темні дії зла отруїли серця, а зброя довела до пролиття невинної крові. Тепер, у 60-ту річницю тих сумних подій, у серцях більшості поляків та українців все більше зростає потреба глибокого рахунку сумління».
То були часи – передаймо думку святого Папи своїми словами — що вимагали від нас і наших народів більшої ніж зазвичай заангажованості у справу добра. Сталося ж навпаки: деякі з нас допустилися навіть страхітливих злочинів. Читаємо далі святого Папу:
«Відчутною є необхідність поєднання, яке дозволило б глянути на теперішнє і майбутнє в новому дусі. Це схиляє мене до вдячності Богу разом з тими, котрі в задумі й молитві згадують всіх жертв тих актів насильства. Нове тисячоліття, у яке ми недавно ввійшли, вимагає, щоб українці й поляки не залишалися невільниками своїх сумних спогадів минулого. Розважуючи минулі події в новій перспективі та беручись до будування кращого майбутнього для усіх, нехай поглянуть одне на одного взаємним поглядом поєднання.
Оскільки Бог пробачив нам у Христі, треба, щоб віруючі вміли вибачати одне одному заподіяні кривди і просити пробачення власних помилок, і таким чином сприяти будуванню світу, у якому поважають життя, справедливість, гармонію і мир. Більше того: християни, знаючи, що Бог «учинив за нас гріхом того, Хто не відав гріха»(2 Kor 5.21), покликані, щоб визнати помилки минулого, аби розбудити власне сумління стосовно даних компромісів і відкрити серця на автентичне, тривале навернення».
Ці слова й справді мають у собі щось наче заповіт. І також – як в певному сенсі заповіт так люблячого нас Святішого Отця – спробуймо його прийняти. Тож
1. Зі скорботою й молитвою довірмо Богу жертв тих злочинів. Особливо молімося за жертв злочинів, вчинених побратимами. Українці нехай моляться за убитих тоді на Волині поляків, поляки – за убитих ними українців. Як поляки, визнаймо, що факт стосовно того, що в польських акціях помсти загинуло без порівняння менше невинних українців, аніж невинних поляків під час волинської різанини, у жодному разі не може бути виправданням убивства невинних людей.
2. Стараймося дивитися одне на одного поглядом поєднання. Простіше кажучи: нехай поляки стараються любити українців більш-менш так, як люблять самих себе. Так само українці – поляків. Принаймні стараймося думати одні про одних без почуття образи. І радіймо взаємно успіхами і досягненнями одних і других.
3. Від того, чи зможемо визнати помилки минулого і пробачити одне одному, істотно залежить те, чи справді хочемо брати участь в побудові світу, у якому поважається життя, справедливість, гармонія і мир.

   
© Управління Луцької дієцезії Римсько-Католицької Церкви
Ш§ЩЃЩ„Ш§Щ… ШіЩѓШі sexo casero visitez nous filme porno hd porno cuckold you porn video porno hard tube-8.be clash royale hack clashroyaleastuce.be
filmeporno.top xnxxx.cc desi sex
gratis porno