Поетапний перебіг Синоду, затверджений Святішим Отцем, представлений у формі документа Генерального Секретаріату Синоду єпископів, в якому пояснюється кожен з етапів. «Цілісний синодальний процес здійсниться по-справжньому лише тоді, коли залучатиме місцеві Церкви». Кульмінацією цього етапу має стати «Передсинодальна зустріч», що підсумує плоди консультацій, а напрацювання повинні бути переслані до єпископської конференції до визначеної нею дати. Другий, так званий «континентальний», етап синодального шляху триватиме до березня 2023 року. Його завдання полягає в обговоренні на континентальному рівні Робочого документа у світлі культурних особливостей, притаманних кожному континентові . Континентальні асамблеї приготують кінцевий документ, що у березні 2023 року повинен надійти до Генерального Секретаріату. В цей же період повинні відбутися міжнародні конференції експертів. На основі цих напрацювань буде розроблено другий Instrumentum Laboris, оприлюднення якого передбачено на червень 2023 року. Вершиною цього тривалого процесу стане ватиканський етап, який передбачає проведення у жовтні асамблеї Синоду згідно з правилами, встановленими Папою Франциском в Апостольській Конституції Episcopalis Communio.
Запитання Синоду
I. ТОВАРИШІ ПОДОРОЖІ
В Церкві та в суспільстві ми йдемо поруч однією й тією ж дорогою. Хто ті, з ким ви «спільно подорожуєте» у своїй помісній Церкві? Коли звучать слова «наша Церква», хто до неї входить? Хто просить нас про спільну подорож? Хто наші товариші, в тому числі з-поза церковної огорожі? Які особи або групи залишаються на узбіччі, як формально, так і неформально?
II. СЛУХАННЯ
Слухання — перший крок, проте він вимагає відкритого розуму та відкритого серця, відсутності упереджень. До кого наша помісна Церква «має прислухатись»? Як вона чує мирян, особливо молодь та жінок? Як залучаються до неї внески богопосвячених чоловіків та жінок? Яке місце відводиться голосу меншин, відкинутих та виключених? Чи ми помічаємо упередження та стереотипи, які перешкоджають нашому слуханню? Як ми прислухаємось до соціального та культурного контексту, в якому живемо?
III. НАДАВАННЯ СЛОВА
Всіх закликають говорити сміливо та відверто, поєднуючи свободу, істину, та любов. Як нам просувати в спільноті та її організаціях вільний та автентичний комунікативний стиль, вільний від лицемірства та опортунізму? Як робити те саме у суспільстві, частиною якого ми є? Як та коли ми говоримо про важливі для нас речі? Як працюють стосунки з медіа (не лише католицькими)? Хто ті люди, які говорять від імені християнської спільноти, і як їх обирають?
IV. ЛІТУРГІЙНЕ СЛУЖІННЯ
«Спільна подорож» стає можливою тільки тоді, коли вона заснована на спільному слуханні Слова та служіння Євхаристії. Як молитва та літургійні служби надихають та керують нашою «спільною подорожжю»? Як вони надихають найважливіші рішення? Як ми підтримуємо активну участь всіх вірних в літургії та у виконанні освячуючої функції Церкви? Яке місце відводиться для виконання служінь лектора та аколіта?
V. СПІЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА МІСІЮ
Синодальність служить місії Церкви, в якій покликані брати участь всі її члени. Оскільки всі ми — учні-місіонери, як саме кожна охрещена особа покликана бути протагоністом цієї місії? Як спільнота підтримує своїх членів, що служать суспільству (у соціальній та політичній сферах, у наукових дослідженнях та навчанні, у просуванні соціальної справедливості, у захисті прав людини, у піклуванні про наш спільний дім тощо)? Як ви допомагаєте їм виконувати свої обов’язки у місійному дусі? Як відбувається процес розпізнання у прийнятті рішень, важливих для місії, хто приймає в ньому участь? Як, у контексті синодального стилю, з перспективи ефективності християнського свідчення, відбувається інтеграція та адаптація різних традицій, що складають спадок багатьох Церков, особливо східних? Як організоване співробітництво на територіях, де присутні різні Церкви sui iuris?
VI. ДІАЛОГ У ЦЕРКВІ ТА СУСПІЛЬСТВІ
Діалог — це витривалий шлях, в якому є моменти тиші та страждань, але який здатний збирати воєдино досвід осіб та народів. Де в нашій помісній Церкві існують місця для діалогу, які є способи діалогу? Як підходять до розбіжностей в поглядах, конфліктів, труднощів? Як підтримується співробітництво з сусідніми дієцезіями, з — та між — іншими спільнотами в нашій місцевості, з — та між — об’єднаннями мирян та рухами? Яким був наш досвід діалогу та спільної участі з вірними інших релігій та невіруючими? Як Церква веде діалог з іншими частинами суспільства, чого вона від них вчиться: у сфері політики, економіки та культури, у громадянського суспільства, у вбогих?
VII. ДІАЛОГ З ІНШИМИ ХРИСТИЯНСЬКИМИ КОНФЕСІЯМИ
Діалог між християнами різних сповідань, об’єднаних єдиним Хрещенням, займає особливе місце в синодальній подорожі. Які стосунки ми маємо з братами та сестрами інших християнських деномінацій? В яких сферах проявляються ці стосунки? Які плоди ми отримали з цієї «спільної подорожі»? Які були труднощі?
VIII. ЦЕРКОВНА ВЛАДА ТА УЧАСТЬ
Синодальна Церква — Церква залучення та спільної відповідальності. Як ми визначаємо цілі, способи їх досягнення, та кроки, необхідні для нього? Як в нашій помісній Церкві реалізується влада? Як практикуються командна робота та співвідповідальність? Як заохочуються служіння мирян та прийняття відповідальності вірними? Як на рівні помісної Церкви працюють синодальні органи? Чи дають вони плідний досвід?
IX. РОЗПІЗНАННЯ ТА ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ
Синодальний стиль передбачає прийняття рішень через розпізнання, засноване на консенсусі, що випливає зі спільної покорності Духу. Які процедури та методи ми застосовуємо для спільного розпізнання та прийняття рішень? Як їх можна покращити? Як розширити залучення до прийняття рішень в ієрархічно побудованих спільнотах? Як об’єднати консультативний етап з вирішальним етапом, процес виробки рішень з моментом прийняття рішень? Як та з допомогою чого нам покращити прозорість та підзвітність?
X. ФОРМУВАННЯ НАС САМИХ У СИНОДАЛЬНОСТІ
Духовність спільного подорожування покликана стати освітнім принципом у формуванні особистості людини та християнина, формуванні сімей та спільнот. Як формувати людей, особливо тих, що займають відповідальні посади в християнських спільнотах, щоб зробити їх більш придатними до «спільної подорожі», взаємного слухання, та ведення діалогу? Яку формацію запровадити для розпізнання та реалізації влади? Які засоби допомагають нам бачити динаміку культури, в якій ми знаходимось, та її вплив на стиль нашої Церкви?
