Зимненський монастир – один із найдревніших на Русі, за переказами, він був заснований ще 1001 р. святим рівноапостольним князем Володимиром. Князь збудував тут, на пагорбі над річкою Луга, свій зимній терем (звідси й походить назва «Зимне») і два храми – Успенський та Троїцький. Успенському храмові князь подарував ікону Божої Матері, якою константинопольський патріарх Микола ІІ Хризоверг благословив його шлюб з цесарівною Анною. Ця ікона прославилася своїми чудесами і стала головною святинею Святої гори.
Перша письмова про Зимненський монастир датується кінцем ХІ ст. Найімовірніше, його заснували пустельники-співбрати св. Антонія Печерського. У «Житії святого Феодосія Печерського» Нестор Літописець розповідає, що двічі побував тут перший печерський ігумен Варлаам, а, повертаючись з Царгорода, він захворів і «дійшовши до міста Володимира, зайшов у монастир, що стояв поблизу міста, який називається Свята Гора, тут спочив у мирі, зустрівши кінець життя свого». Його мощі згодом були перенесені до печер Київсько-Печерської Лаври. Зимненський монастир теж стоїть на печерах, на жаль, зараз доступна тільки їх частина. У них був храм, а у нішах стін ченці хоронили останки своїх померлих співбратів. Між іншим, Нестор Літописець згадує про засновану при обителі школу, одну із перших на Волині. В Зимненському монастирі проживали також перші волинські святі – Стефан (1091−1094) і Амфілохій (1105−1121), що були тут єпископами.
У 1241 р. монастир був сплюндрований монголо-татарами і наступні два століття про нього немає жодних згадок. У 1495 р. князь клеванський і староста луцький Федір Чарторийський збудував на горі новий собор (Успенський) замість знищеної дерев’яної церкви, звів потужні фортифікації – мури з баштами, відкрив при монастирі школу та друкарню. Також щедрі пожертви на монастир давали князі Четвертинські, Корецькі, Вишневецькі, Радзівіли, Киселі, Виговські…
У 1682 р. монастир за рішенням уніатського єпископа Іпатія Потія був переданий ченцям-василіанам. З часом монастир почав занепадати і в 1790 р. його закрили. В 1795 р., після розділення Польщі, Волинь перейшла до Російської імперії. Монастир було передано Православній Церкві і в 1857 р. на пожертвування імператорського двору була частково реставрована Успенська церква, потім проводилася реставрація інших будівель, а в 1894 р. відбулося освячення Святогірського Успенського Зимненського жіночого монастиря. Обитель поступово відбудовувалася і розвивалася, але під час Першої Світової війни її споруди були сильно пошкоджені бойовими діями. Монахині були евакуйовані до Житомира і забрали із собою чудотворну ікону, а все, що вони не змогли вивезти, було пограбовано і сплюндровано. Лише в 1921 р., коли ці землі увійшли до складу Польщі, монастир зміг повернутися до нормального існування.
Проте в 1939 р. прийшли совіти і монастир закрили. Під час ІІ Світової війни монахині знову повернулися в монастир, і хоча він значно постраждав, чернече життя тривало – аж до 1949 р., коли комуністи повністю ліквідували монастир. На його території був влаштований тракторний парк, а в приміщеннях – бібліотека, склади, клуб… Черниці були змушені розійтися по інших монастирях, обитель поступово руйнувалася. Чудотворну ікону Матері Божої, яку влада шукала, щоб «вилучити», монахині сховали.
Чернече життя відродилося тільки в 1991 р., коли в Зимне з Корецького монастиря перебралося дві черниці. Поступово монастир відбудовувався, реставрувалися храми, Зараз у монастирі понад 40 черниць і послушниць, а його споруди милують око. Матір Божа Зимненська повернулася до обителі 24 вересня 1995 року.
