О. Броніслав Джепецький (Дерепа) народився 13 березня 1906 р. у Фельштині (тепер – с. Гвардійське поблизу м. Хмельницький) у багатодітній селянській сім’ї. У 1918 році Броніслав вступив до 2 класу польської гімназії у Плоскірові (сучасна назва – м. Хмельницький). 1922 року, коли цю частину України загарбали більшовики, гімназія була закрита, тож юнак, таємно перейшовши кордон, перебрався до Польщі, де й поміняв прізвище з Дерепи на Джепецький. Невдовзі він вступив до нижчої духовної духовної семінарії в Бучачі, після її закінчення продовжив навчання у вищій духовній семінарії в Луцьку. Священицьке рукоположення прийняв 7 вересня 1930 року. Впродовж кількох років був префектом нижчої духовної семінарії у Володимирі-Волинському, а з 1933 року навчався в університеті Angelicum в Римі, який закінчив у 1937 році, отримавши ступінь доктора богослов’я. Після повернення до Луцька був професором і віце-ректором Луцької духовної семінарії.
Коли у 1939 році за пактом Ріббентропа-Молотова Волинь загарбав Радянський Союз, семінарію було закрито. Багато вірян і священиків були змушені покинути свою землю, але кс. Броніслав прийняв рішення залишитися. Єпископ луцький Адольф Шельонжек номінував його настоятелем парафії у Гуті Степанській. Попередній настоятель Александр Теодор Чабан був заарештований НКВД у вересні 1939 р., загинув у концтаборах Комі ССР. Настали дуже важкі роки – спочатку репресії совітів, потім – німецьких окупантів, згодом ще додалися етнічні чистки бандерівців. Влітку 1943 року кс. Броніслав Джепецький організував у селі пункт самооборони, опікувався втікачами – поляками і євреями – з інших сіл та містечок, чим заслужив на велику вдячність і повагу серед місцевих жителів. Коли виникла загроза нападу на Гуту, кс. Броніслав Джепецький із людьми був змушений втікати до Ковеля, згодом – до Любліна. Там йому запропонували наукову роботу в Католицькому Люблінському Університеті, проте кс. Броніслав вирішив повернутися на окуповану вже совітами Волинь. Єпископ Адольф Шельонжек номінував його генеральним вікарієм Житомирської дієцезії, тож священик оселився у Житомирі.
10 січня 1945 року кс. Броніслав Джепецький був заарештований НКВД. Його звинуватили у нелегальному перетині кордону в 1922 році, а також у тому, що «був активним агентом Ватикану. На радянській території збирав розвідувальні дані і передавав їх Шельонжку з метою їх пересилання до Ватикану. Крім того, керував антирадянською діяльністю резидентів агентури Ватикану у Житомирській області з поширення католицизму в Радянському Союзі і збирання політично-економічних даних для Ватикану. Разом з Юзефом Кучинським нелегально відкривав костели і правив в них служби».
Після короткого перебування в Луцькі в’язниці переведений до Києва. Там кс. Броніслав перебував разом із єпископом Адольфом Шельонжком та священиками Луцької дієцезії Владиславом Буковинським, Анджеєм Гладисевичем, Юзефом Кучинським, Антонієм Хоміцьким, Станіславом Щиптою, Адольфом Кукурузінським, Олександром Одориком Беньом, Каролем Галензовським, Ремігієм Кранцем.
Радянський прокурор вимагав для кс. Броніслава смертної кари. Після закінчення слідства 6.05.1946 року видано вирок: 10 років ИТЛ (исправительно-трудовых лагерей) з поглинанням строку, вже відбутого в’язницях. Ув’язнений Броніслав Джепецький потрапив у вугільні шахти Воркутлагу – одне із самих страшних місць «гуманної радянської виправної системи». Повністю відбувши строк, кс. Броніслав Джепецький вийшов на свободу 10.11.1954 року, проте йому було заборонено повертатися в Україну – у вироку були слова «примусове поселення у Воркуті». Проте священик продовжував своє пастирське служіння і на поселенні, тож влада, дізнавшись про це, заслала його в Казахстан.
Броніслав Джепецький оселився у Зеленому Гаю поблизу Тайиньші. У цих місцевостях було багато засланців-католиків: українців, поляків та німців, і священик повністю присвятив себе душпастирському служінню. Багато цих людей уже роками не сповідалися і не приймали таїнств, тож кс. Броніслав невтомно сповідав, причащав, уділяв таїнств Хрещення, Миропомазання, проводив катехизацію – звісно, нелегально.
19.01.1959 року УКГБ Акмолинської області знову заарештовує священика, знову оскарження про «антирадянську діяльність» за статтею 58–10 УК РСФСР і знову присуджують10 років таборів. Спочатку кс. Броніслав потрапив до Озерлагу (поблизу Іркутська) на лісоповал, там він важко захворів. З причини хвороби було переглянуто вирок (його скоротили до 5 років). Потім священика перевели в Ухтіжемлаг (Комі ССР) у спеціальний табір для духовенства. Тут потрібне маленьке пояснення: радянська влада ствердила, що священик у звичайному таборі «веде шкідливу діяльність серед ув’язнених», тому рішила відокремити їх. У цьому «екуменічному» таборі були представлені майже всі християнські конфесії, а також юдеї та мусульмани, католицьких священиків на той момент у ньому було 27. Тут священики проводили своєрідні реколекції, сповідалися, відправляли Меси…
На свободу кс. Броніслав вийшов 18.01.1964 року, майже одразу виїхав до Казахстану. Там впродовж двох років нелегально вів душпастирську діяльність і старався про дозвіл займатися своїм служінням легально. У 1966 році виїхав до парафії св. Флоріана в Шаргороді Вінницької області, де й став настоятелем. Попри важку хворобу легень й надалі невтомно працював – крім парафії Шаргорода, їздив до Жмеринки, Копіївки, Чернівців Вінницької області та багатьох інших місцевостей, які залишилися без священика.
Помер 9 вересня 1973 у Шаргороді. На його похоронах було кільканадцять тисяч вірних. Одна із шаргородських парафіянок згадувала: «Три дні люди йшли до його гробу. Всі плакали і питалися: “Чи молитися за нього чи до нього?” Похоронна процесія розтягнулася настільки, що коли останні виходили з костельного подвір’я, то гріб вже був на кладовищі…»
